Чи потрібно згадувати на сповіді про причини того чи іншого гріха?
Світлана. Київська область.
Причини ваших гріхів не потрібні для Таїнства Сповіді, бо першопричина їх, по суті, одна — віддалення від Бога, порушення Його істинних законів і заповідей. Усі інші причини, які деталізуєте, пояснюючи конкретну ситуацію, є наслідком головної, й не так важливі для Таїнства Сповіді та справжнього покаяння. Інакше є спокуса виправдати свої гріхи тими чи іншими «несприятливими» умовами, збігом обставин, перекласти провину на іншого тощо.
Священник — не суддя, він — свідок вашого покаяння перед Богом. А Бог прекрасно знає всі ваші гріхи і те, чим наповнене ваше серце. Тож головне, аби ви самі усвідомили свої гріхи та помилки і щиро про них пожалкували, покаялись, прислухавшись до власного сумління та Божих заповідей, захотіти стати кращими, змінитися.
Варто пам’ятати, що покаяння — це внутрішній стан скорботи за гріхи, розкаяння людини за свої неправильні слова, думки, вчинки чи наміри, а сповідь — це зовнішній вияв нашого покаяння. Для отримання прощення і полегшення необхідне й одне, і друге.
У сповіді як Таїнстві через священнослужителя завдяки дії Святого Духа відбувається прощення свідомих гріхів, вчинених людиною після прийняття святого Хрещення. Тому Таїнство Сповіді є Таїнством духовного оздоровлення, яке дає нам сили рухатись далі, полегшуючи тягар гріхів і змінюючи нас на краще. Це Таїнство було встановлене Господом нашим Ісусом Христом. Воскреслий Христос заповів учням відпускати гріхи: «Як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас… Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, тим відпустяться, на кому залишите, залишаться» (Ін. 20:21, 22–23). Тож священнослужителі Церкви як спадкоємці апостолів мають право сповідувати людей, відпускати гріхи.
У чому ж потрібно сповідатися? В тому, через що вам дорікає совість; у справах, звершених чи запланованих, промовлених словах чи лише думках, намірах. На Таїнство Сповіді йдіть із покорою серця; тричі перехрестившись, поцілувавши хрест і Євангеліє, схиліть голову та почніть сповідувати свої гріхи. Сповідь має бути повною, точною, без самовиправдання. Будьте докладними, але не в обставинах чи причинах, а в сповіданні своїх гріхів. Головне — не просто назвати свій гріх, а відчути щире почуття жалю про скоєне, усвідомити власну недосконалість, небажання бути надалі з гріхом і прагнення отримати від Бога підтримку, і тільки тоді — прощення.
Священник слухає сповідь, а після її завершення дає поради і настанови, кладе єпитрахиль на голову сповідника і читає молитву, творячи рукою над головою сповідника хресне знамення. Потім той, хто щойно сповідався, осіняє себе хресним знаменням і знову цілує хрест із Євангелієм. Далі сповідник, якщо бере участь у Літургії, може приступити до Святого Причастя.
Сповідайтеся для здоров’я душі — і не забувайте, що йти на сповідь ніколи не рано, хоча завжди може бути пізно, наголошують у ПЦУ.
Шукала відповідь Ольга ВОЛИНСЬКА.
