Насіння кмину має злегка пряний і гіркуватий присмак. Люди використовували його ще 5 тисячоліть тому. Нині кмин застосовують у кулінарії, але не менш популярний він і в народній медицині.
Ним ароматизують хліб, сири, соуси. Кмин прекрасно поєднується з м’ясом, особливо жирним, причому в будь-якому вигляді, ним ароматизують ковбаси. Входить до знаменитої приправи «карі». Дуже смачний оселедець, маринований у кмині. Ця приправа добре поєднується з овочами — картоплею, капустою, бобовими, а також із грибами, його додають у салати зі свіжих овочів. У багатьох країнах без нього не уявляють випічку — кекси, бублики тощо. Дрібку кмину кладуть у супи. Додають за 15—20 хв. до закінчення приготування гарячих став. Насіння використовують у маринадах для засолювання томатів і огірків, при квашенні капусти. Кмин поліпшує смак напоїв, зокрема квасу і пива, в деяких країнах роблять кминну горілку. Однак додавати його треба в міру, бо може повністю змінити смак страв. З насіння готують ефірну олію з пряним ароматом.
Кмин сприяє травленню, ефективний проти здуття живота, метеоризму (навіть у немовлят), кишкових спазмів, ефективно бореться зі шкідливими бактеріями. Це заспокійливий, сечогінний та легкий проносний засіб, має відкашлювальний ефект. Дуже сильний спазмолітик, а ще сприяє підвищенню лактації у жінок. Старі люди вживають кмин, аби поліпшити концентрацію уваги і сон, подолати неврози. Для збудження апетиту жують по 10—20 зерен кмину за 1 год. до вживання їжі. Кминною олією натирають болючі місця при застуді, невралгії, захворюваннях шкіри, суглобів.
Відвар: столову ложку насіння кип’ятять у склянці води 5 хв., настоюють 10 хв. Приймають двічі на день натщесерце маленькими ковтками. Для підвищення лактації готують слабкий відвар: 2 чайні ложки сировини заливають 2 склянками окропу. П’ють по третині склянки відвару під час уживання їжі. Ванни з відваром кмину використовують при нервових розладах, спазмах, як тонізуючий засіб.
Настій: столову ложку перемеленого насіння запарити склянкою окропу, настояти до охолодження, процідити крізь дрібне сито. Приймати до 6 разів на добу по 2—3 столові ложки. Дітям можна додавати мед або цукор, давати по чайній ложці 3—4 рази на добу.
Як заспокійливий засіб можна приготувати такий збір: корінь валеріани, трава собачої кропиви, насіння кропу та кмину змішують у рівних пропорціях. 2 столові ложки суміші заливають склянкою окропу, настоюють 20—30 хв., потім проціджують. Приймають по півсклянки 2—3 рази на день.
Для лікування вушних хвороб, зокрема отитів, беруть цибулину, роблять усередині ямку, засипають туди чайну ложку кмину та запікають у духовці. З іще гарячої цибулини віджимають сік і теплим закапують у вуха по 2—4 краплі двічі на день.
Кмин не можна вживати особам із підвищеною кислотністю, гастритом, виразкою шлунка, жовчнокам’яною хворобою, недугами серця, хворим на діабет. Жінкам під час вагітності також слід споживати кмин з обережністю. У великій кількості він може спричинити подразнення шлунка.
Можна довго зберігати насіння кмину в герметично закритому посуді. Мелене швидко втрачає аромат і смак. Зонтики з насінням кмину збирають на початковій стадії побуріння, бо повністю дозріле насіння осипається. Їх зрізують, в’яжуть у жмутки і підвішують у тіні для дозрівання. Можна розсипати тонким шаром на підстилці.
Лідія ГЕРАЩЕНКО.