Благословення — це заклик Божої благодаті на справи і життя людини. Це також дар і вияв Божественної любові, освячення самої людини. Тож це священнодійство, яке звершують священники, бо вони через Таїнство рукоположення (священства) отримали благодать Святого Духа для служіння Церкві Христовій і людям. Але першоджерелом благословення завжди є Бог. «Не людина благословляє, а Бог — її рукою і вустами», — казав святитель Іоан Золотоустий.
Під час літургії всі присутні в церкві отримують благословення від священника, коли він осіняє їх хресним знаменням. Благословляючи вірних, священник складає пальці так, що вони зображують літери: ІС ХС, тобто Ісус Христос. Це означає, що через священника людей благословляє Сам Господь наш Ісус Христос, тому приймати благословення слід із благоговінням.
Під час богослужіння отці благословляють вірних і певними предметами, як-от хрест, Євангеліє, чаша, ікона; у відповідь варто перехреститися і звершити поясний поклін. Тоді як після слів загального благословення: «Мир усім», а також якщо благословляють рукою чи свічками, звершують поясний поклон без хресного знамення.
Але благословення можна попросити й особисто, і не лише в храмі. Тоді, підійшовши до душпастиря, складають руки хрестом (праву поверх лівої, долонями догори) і просять: «Благословіть, отче!», пояснюють у ПЦУ.
Шукала відповідь Ольга ВОЛИНСЬКА.