Традиційну українську ікону здебільшого писали на липовій дошці, іноді — на дубовій. Для фарб використовували пігменти з природного каміння, різних порід глини, сажі. Кожен колір на іконі щось символізував, а головна ознака української ікони — яскравість.
Для передачі відтінків Неба, яке символізує близькість до Бога, духовне просвітлення, іконописці використовували безліч блакитних, голубих, синіх фарб, розрізняли «колір зоряної ночі», «сяйво тверді», «блідий захід», «бірюзовий яскравий» тощо. Кольором Богородиці вважали синій, саме так найчастіше малювали Її ризи. Золото символізує Божественне світло, Божественну славу, достоїнство. Тоді як білий колір — відображення Божественного сяйва, тому в такому одязі малювали праведників, ангелів і немовлят.
Коричневий — нагадування про прах, людську природу, яка «із землі вийшла і в землю повернеться». Чорний — відсутність Божого світла, символ скорботи, хаосу, смерті, зла, пекла, посланців сатани, Страшного суду. А от сірий колір не використовували, бо він поєднує чорний і білий, тож сприймається як неясність, порожнеча, небуття, яким немає місця на образі.
Загалом написані давніми київськими майстрами ікони вирізняються теплотою, ніжністю, наголошують у ПЦУ.
Шукала відповідь Ольга ВОЛИНСЬКА.
