Моїй доньці вже за 30, все в неї добре, а от пари не має, і не шукає, хоч, каже, в черниці не збирається. Ми ж переймаємося, як ітиме сама-однісінька по життю, батьки ж не вічні… Питала поради в священника, а він сказав молитися за доньку й ні до чого не спонукати. А хіба Церква не навчає вірних або йти до шлюбу, або в монастир?
Катерина.
Причини самотності дорослої людини — різні. У когось це — небажаний, або й травматичний наслідок певних обставин. Та для інших зараз це — цілком свідомий вибір. Справді, традиційно Православ’я схилялося до визнання лише чернечого й подружнього станів. Та суспільство змінилось, умови і реалії життя — теж, і раніше рідкісні випадки самотнього життя стали значно поширенішими. Зараз у цьому питанні Церква керується соціальною доктриною Православної Церкви «За життя світу», яку за ініціативи Вселенського Патріарха Варфоломія тривалий час готувала спеціальна комісія православних учених і богословів із різних країн. За цим документом, Церква визнає, що православний християнин, досягши зрілого віку, обирає один із трьох шляхів: подружнє, чернече або самотнє життя. Різні в своїх проявах, вони мають єдине християнське покликання — радикальне прийняття любові й ділення нею.
Вибір не брати шлюб, але й не ставати ченцем/черницею людина може свідомо зробити як із низки особистих причин, так і суто через обставини. Деякі люди не покликані до чернечого життя, але також не можуть знайти собі пару, або не схильні до цього, однак і вони — повноцінні члени Церкви, здатні зробити вагомий внесок в освячення світу. Трапляється, ці люди бувають наділені особливими дарами, як-от духовним прозрінням, що їх нелегко розвинути в собі у щоденних клопотах подружнього життя. Як і всі інші вірні, самотні миряни покликані до життя в любові й наділені такою само гідністю як улюблені діти Божі. Але таке покликання може бути дуже важким. Бо якщо пошлюблені можуть розраховувати на підтримку від свого подружжя, а ченці — від своїх побратимів, то поруч із самотніми мирянами часто немає людини, на чию підтримку могли би настільки покластися. Для багатьох самотніх людей джерелом духовної розради й життєвих сил стає дружба, але її не завжди достатньо, аби полегшити самотність.
Тож Церква визнає і поважає свідомий вибір мирянами самотнього життя, розуміє всі труднощі та виклики, пов’язані з цим, і завжди готова допомогти, підтримати й розрадити кожного, хто цього потребує, тим більше, що таких людей у наш час стає дедалі більше. Водночас слід остерігатися такої мотивації самотності, коли люди відкидають шлюбні або чернечі обов’язки, бо сприймають їх як тягар, що перешкоджає розвагам, кар’єрі, егоїстичній зосередженості на собі. Пам’ятаймо, що кожна людина, незалежно від обраного стану, Богом покликана примножувати добро, служити ближнім через жертовну любов, наголошують у ПЦУ.
Шукала відповідь Ольга ГОЙДЕНКО.
