Причиною невдач при вирощуванні баклажанів можуть бути помилки в догляді. Кущі потрібно регулярно підживлювати, поливати, розпушувати ґрунт, обприскувати проти колорадського жука. При кожному розпушуванні їх підгортають. Поливи – тільки теплою відстояною водою. Після утворення 5–6 плодів видаляють бічні пагони, квітки. Над третім листком після останньої зав’язі прищипують стебло. Баклажани дуже вимогливі до тепла. Добре ростуть і розвиваються при температурі від 22 до 27 градусів. А також вибагливі до родючості ґрунту. Тому розміщують їх на легких угноєних ділянках, на південних схилах, захищених від вітрів. На холодних і важких ґрунтах розвиваються погано.
Невдача може також спіткати, якщо висадили там, де й торік. Адже на попереднє місце їх можна повертати не раніше, ніж через 3 роки. Також не висаджують там, де росли інші пасльонові – картопля, помідори, перець. А от хорошими попередниками будуть бобові, баштанні, цибуля, капуста, огірки. Посадки не можна затінювати.
Оптимальна відстань між рослинами – 50–60 см, у рядах – 40–45 см. Час від часу корисно додавати у воду для поливу борну кислоту (2 г на 10 л). Розчиняють її в невеликій кількості гарячої води. Бор – хороша профілактика хвороб. Крім того, таке підживлення сприяє росту кущів, збільшує плодоношення, поліпшує смак плодів, підвищує лежкість.
ЗБИРАЮТЬ У ФАЗІ ТЕХНІЧНОЇ СТИГЛОСТІ
Технічно стиглі баклажани мають фіолетове або темно-фіолетове забарвлення. Коли ж набувають біологічної стиглості, для споживання вже непридатні. У таких плодів шкірочка світлішає, м’якуш стає рихлим, насіння – темно-коричневим або навіть чорним.
Стиглість легко перевірити натисканням на плід просто на кущі. Якщо утворилась невелика вм’ятина, яка зникла протягом кількох секунд, вже можна збирати. Якщо ж при натисканні не залишилось жодного сліду, зачекайте.
Коли ямка глибока і не зникла, – овоч перестиглий. Однак гірчити можуть і не перерослі баклажани. У суху погоду, за недостатніх поливів, у них накопичується багато соланіну. Тож поливи, ще раз наголосимо, дуже важливі.
Достигають плоди неодночасно. Збирають теплого сухого дня кожні 3–5 днів. Починають із нижніх. Зрізають секатором, щоб не пошкодити рослини, залишаючи стебло 3–4 см.
ЯКЩО ГІРЧАТЬ
Баклажани, як і всі пасльонові, схильні до накопичення на сонці отруйного соланіну, через що можуть гірчити. У молодих синеньких вміст цього алкалоїду не дуже високий. А от перестиглі гірчать дуже. Такі рекомендують залишити на насіння. До речі, існують сорти, які соланін не накопичують. Це баклажани з білою шкірочкою.
ГОТУВАННЯ
Баклажани вживають лише після обробки високими температурами: тушкованими, смаженими, маринованими, соленими, консервованими, готують соте та ікру, запікають на грилі. Господині знають: щоб зменшити концентрацію соланіну, плоди перед приготуванням нарізають кубиками та солять. Залишають на 30–60 хв., щоб пустили сік, який потім зливають, кубики промивають, викладають у друшляк та віджимають.
ЗБЕРІГАННЯ
Для тривалого зберігання обирають пізні сорти. Плоди мають бути рівні, без механічних пошкоджень, ознак хвороб, із зеленою плодоніжкою та пружною м’якоттю. Зберігають у темному сухому місці з температурою 3–5 градусів. Однак довго свіжі баклажани не зберігаються.
Катерина ОКУНЬ.