Поясніть, будь ласка, чи потрібно під час сповіді розповідати про свій гріх, деталізувати, щось пояснювати священнику?
Ніна Іллівна.
Ні, цього робити не потрібно, запевняють у ПЦУ і пояснюють, що причина всіх гріхів у сутності є одна — віддалення від Бога, порушення Його істинних законів і заповідей. Всі інші причини, які деталізує людина, пояснюючи ту чи іншу конкретну ситуацію, є наслідком тієї головної першопричини і не настільки важливі для Таїнства сповіді, для справжнього покаяння. Інакше, шукаючи причини, є спокуса виправдати свої гріхи тими чи іншими «несприятливими» умовами, збігом обставин, перекласти провину на іншого тощо.
Причини ваших гріхів не потрібні для Таїнства сповіді. Священник не суддя, він — свідок вашого покаяння перед Богом. А Бог прекрасно знає всі ваші гріхи і те, чим наповнене ваше серце, а тому щось приховувати, виправдовувати, прикрашати чи пояснювати Йому не треба. Головне — ВАМ особисто усвідомити свої гріхи і помилки, прислухавшись до власного сумління та Божих заповідей, і щиро про них пожалкувати, покаятись, захотіти стати кращим, змінитися.
Варто пам’ятати, що покаяння і сповідь — це не тотожні поняття. Покаяння — це внутрішній стан скорботи за гріхи, розкаяння людини за свої неправильні слова, думки, вчинки чи наміри. А сповідь — це зовнішній вияв нашого покаяння. Для отримання прощення та полегшення необхідне одне і друге. У сповіді як Таїнстві через священнослужителя завдяки дії Святого Духа відбувається прощення свідомих гріхів, які вчинила людина після прийняття святого Хрещення. Тому Таїнство сповіді є Таїнством духовного оздоровлення, що дає людині сили рухатись далі, полегшуючи тягар гріхів і змінюючи її на краще.
Таїнство сповіді було встановлене самим Господом нашим Ісусом Христом. Воскреслий Христос заповів своїм учням відпускати гріхи, сказавши такі слова: «Як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас… Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, тим відпустяться, на кому залишите, залишаться» (Ін. 20:21, 22–23). Тож священнослужителі Церкви як спадкоємці апостолів мають право сповідувати людей, відпускати гріхи.
У чому ж потрібно сповідатися? В тому, в чому дорікає совість: чи то ваші звершені діла або заплановані справи, промовлені слова чи лише думки, наміри. Все, що серед цього суперечить заповідям Божим, слід відкидати й виправляти.
На Таїнство сповіді йдіть із покорою серця: тричі перехрестившись, поцілувавши хрест і Євангеліє, схиліть голову та почніть сповідувати свої гріхи. Сповідь повинна бути повною, точною, без самовиправдання. Будьте докладними, але не в обставинах чи причинах, а в сповіданні своїх гріхів. Головне — не просто назвати свій гріх, а відчути щирий жаль про скоєне, усвідомити власну недосконалість, небажання бути надалі з гріхом і прагнення отримати від Бога підтримку, і тільки тоді — прощення.
Священник слухає сповідь, а після її завершення дає поради й настанови, кладе єпитрахиль на голову сповідника і читає молитву, творячи рукою над головою сповідника хресне знамення. Потім той, хто щойно сповідався, хреститься і знову цілує хрест з Євангелієм. Далі сповідник, якщо бере участь у Літургії, приступає до Святого Причастя.
Сповідайтеся для здоров’я душі та не забувайте, що йти на сповідь ніколи не рано, хоча завжди може бути пізно.
