З Євангелія пам’ятаємо: чи не щодня фарисеї та книжники, члени Синедріону намагалися «підловити» Ісуса Христа, аби Його засудити й погубити. Пішли навіть на змову зі своїми супротивниками — прихильниками царя Ірода. Якщо іродіани стверджували: сплата податків кесареві — це законна повинність, то фарисеї, вважаючи юдеїв народом Божим, казали: мають платити лише Богові на Його храм, а визнавати податки кесареві означатиме ображати істинного Бога. Тож ставлячи запитання Христові, розраховували: не знайде відповіді, яка влаштує всіх. Але Христос на те попросив показати Йому монету, якою сплачували податок, і, вказавши на зображення кесаря, мовив: «Отже, віддавайте кесареве кесареві, а Боже — Богові» (Мф. 18-22).
Срібний динарій, який дорівнював денній платні робітника в Юдеї, був для юдеїв втіленням богохульства: з одного боку містив напис абревіатурою: «Tiberius Caesar Divi Augusti Filius Augustus» (Тиверій Цезар Август, син Божественного Августа), а з іншого — «Pontifex Maximus» (Першосвященник). Тож ця монета прославляла цезаря як «божество», зобов’язувала платити податок, і водночас — була власністю правителя, підтверджуючи його право на цінний метал, з якого викарбували динарій. Відповідь Ісуса Христа була вичерпною, фактично означаючи: якщо вважаєте, що спілкування з язичниками — це осквернення, то віддайте срібло язичника йому назад.
Та в цих словах Ісус іще й виклав християнський підхід до питання взаємовідносин політики і релігії, держави й Церкви, світської влади і Бога. Бо платити податок — не означає добровільно дарувати, але віддавати належне як обов’язок. Адже законники вчили тоді: «Чия монета, того і царство», тож людям необхідно віддавати людське, належне.
Ось яке пояснення щодо цього надає апостол Павло: «Отже, вiддавайте всiм належне: кому податок — податок; кому данину — данину; кому страх — страх; кому честь — честь» (Рим. 13:7).
Але «кесареве» аж ніяк не звільняє від Божого. І не потрібно обирати між ними, оскільки треба шанувати і Бога, і державу, виконувати закон Божий — і закон людський. Бо жодне зовнішнє підпорядкування не заважає нам плекати в собі духовність, совість, свободу, віру.
І ще один важливий момент. Схвалюючи цими словами сплату податків Риму, Ісус Христос підносить християнство над державами і кордонами, не вимагаючи визнавати виключно ті держави, які формально перебувають у союзі з істинним Богом (як-от Ізраїль у Старому Завіті). Християнство не прив’язане до конкретної держави чи народу, але здатне до поширення навіть за несприятливих зовнішніх умов. А загалом, пам’ятаймо, що Богові належить усе, бо все Ним створене — і ця земля, і все, що наповнює її. Бог дарував нам розум і серце, таланти й можливості, волю і свободу, різні земні блага. Тож маємо використовувати їх на виконання заповідей Божих, на благо ближнім, а відтак — і на славу Божу, вчать у ПЦУ.
Шукала відповідь Ольга ВОЛИНСЬКА.
