19 січня українська церква святкує одну з найбільших подій із земного життя Христа – Хрещення Господнє. Коли Ісусу виповнилося 30 років, Він прийшов до Івана Хрестителя, який проповідував, закликаючи людей до покаяння, і хрестив їх у річці Йордан.
У багатьох народів є різні обряди, пов’язані з водою. В юдеїв здавна існував обряд ритуального омовіння. Іван Хреститель омовінню – зануренню у воду – надав значення істинного покаяння, приготування до приходу Месії.
Вже не обрядом, а таїнством стає хрещення Христа, бо саме так освятилися усі води, через Його заповідь хрестити всі народи в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа та після хрещення апостолів Святим Духом під час П’ятидесятниці.
Під час хрещення людина символічно помирає для свого попереднього життя й воскресає вже очищеною від первородного гріха та усіх гріхів, які були вчинені нею до цього моменту. Вода недарма є символом смерті та очищення. Такого значення вона набула через Мертве море, рівень солоності в якому не дає можливості жити в його водах ніякій рибі, але й саме через значний вміст солі вода чудово очищує та дезінфікує. Тож усе створене Богом у світі має свій великий задум.
Освячена на Водохреще вода є особливою, тож склалася традиція в цей день після служби набирати її та приносити додому з церкви. Цю воду п’ють, окроплюють своїх домашніх та все помешкання, худобу, подвір’я, а також зберігають протягом року до наступного Водохреща. Й за цей час вона не псується. Ще є традиція вирізати ополонку у вигляді хреста та обливати хрест буряковим квасом, тоді він отримує червоне, майже криваве забарвлення. А після освячення священником води найсміливіші купаються в ополонці. Говорять, що ті, хто покупається в ополонці на Водохреще, цілий рік не хворітимуть, хоча ця традиція в Україні поширилася лише в ХХ ст. і догматичного підґрунтя не має, проте сила віри безмежна.
Інша традиція, яка склалася з початком святкування Водохреща, має язичницьке коріння – це голодний Святвечір. У переддень Водохреща намагаються тримати суворий піст, а з появою першої зірки вся родина сідає до столу. Господиня подає кутю, яку традиційно називають голодною, та пісні страви – смажену рибу, вареники з капустою, гречані млинці. На відміну від щедрої, голодна кутя може відрізнятися лише тим, що цей Святвечір відзначається менш урочисто. І саме тоді з хати виносять дідуха, якого потім спалять, а попіл розвіють на городі, «щоб огірки родили». Також наші предки підмітили таку прикмету: якщо на голодну кутю буде сніг, то буде й гречка.
А юрби дітей та молоді ходять від хати до хати з щедрівками, співаючи:
«Ой на річці, на Йордані,
там Пречиста ризи прала,
а небеса розтворились,
всі святії поклонились».
Марина ЧОРНА, релігієзнавець.
