Це дводомна рослина: чоловічі суцвіття ростуть на одних деревах, крупніші жіночі — на інших. Квіти містяться усередині суцвіть, які мають вигляд грушоподібної ягоди. Запилюють інжир оси-бластофаги, які розвиваються у чоловічих суцвіттях, а потім перелітають на жіночі. Але зараз в основному вирощують самоплідні сорти, яким для формування плодів запилення не потрібне. Це такі, як Далматський, Кадо-та, Білий адріатичний, Фіолетовий сухумський, Сари Апшеронський, Кусарчайський, Сочинський №7, Подарунок жовтня, Brown Turkey.
Для посадок у північних районах слід звернути увагу на сорт Сільський, який дає великий перший урожай.
Плодоносить інжир на пагонах нульового, першого і другого порядків поточного року. Розмножують рослину живцями, кореневими відводками і насінням. Вирощені із живців зазвичай починають плодоносити на 2 рік, сіянці — на 4—5-й.
Для невеликого саду найкраще підходить низькоштамбова форма рослини, для чого слід обмежити ріст кореневої системи, наприклад, висадивши інжир між стіною будинку та бетонною доріжкою. Можна й у ящик розміром 75×75 см із відкритим дном. У північних районах інжир вирощують укривним способом. Як контейнерну культуру — траншейним способом (у невелику траншею глибиною 30—40 см під нахилом 45 градусів, щоб пригнути гілки до землі, однак не до поверхні ґрунту, коли інжир скине листя). За такого способу потрібно вчасно обмежувати ріст рослини — прищипувати пагони, щоб вони були не довшими 40—50 см. Можна вирощувати дерева у нахиленому вигляді, а на зиму пригинати до землі й укривати соломою, хмизом і землею або спорудити спеціальне каркасне укриття.
Якщо інжир формують у вигляді куща, молодий саджанець обрізають на висоті 20 см від землі. На зиму його укривають фанерним ящиком або крафт-папером. Можна підгорнути сухим ґрунтом, а основу куща прикрити сухим рослинним матеріалом. Навесні не забути вчасно зняти укриття. Сприятливі умови для вирощування інжиру в закритих приміщеннях — теплицях, оранжереях, зимових садах, засклених балконах, лоджіях, верандах тощо.
Інжир світлолюбний, краще росте на південних схилах, не вимогливий до складу ґрунту, потребує помірного забезпечення водою. Від нестачі вологи врожай знижується, за надміру — плоди втрачають солодкість. Затяжна дощова погода під час збирання урожаю завдає великих збитків — стиглі плоди дуже рано загнивають, їх не можна сушити і варити з них варення.
Висаджувати інжир слід на добре освітленій ділянці, оскільки при затіненні плоди не утворюються або не визрівають. Рослина повинна бути захищена від північних та східних вітрів. Коренева система у неї потужна, сильно розгалужена. Хоча корені і проникають на глибину кількох метрів, основна їх маса розташована у верхньому шарі ґрунту. Морозостійкість інжиру невисока, він витримує лише короткочасне зниження температури до мінус 10—20 градусів, залежно від сорту. Коренева система більш морозостійка, їй не страшний мороз до 35—40, а визрілим пагонам – до мінус 17—18 градусів.
Однак для інжиру не так небезпечні короткочасні сильні морози, як тривала холодна погода під час вегетації, оскільки тоді деревина погано визріває, і однорічний приріст дуже страждає навіть від невеликого морозу. Хоча завдяки потужній кореневій системі рослина легко відновлюється із кореня.
Найпоширеніші хвороби інжиру — бура плямистість та сіра гниль. Інколи трапляється антракноз та фузаріоз плодів. Варто назвати також коралову плямистість, яка, на щастя, буває дуже рідко. Рослина слабне, пагони засихають, у вологу погоду на стовбурах з’являються яскраво-оранжеві плями спороношення гриба.
Зоя БЕРЕСТ, кандидат біологічних наук.
