Розрізняють три види часнику: озимий, що стрілкується, озимий, що не стрілкується, та ярий, що не стрілкується. В озимого часнику, що дає стрілки, крім підземної цибулини, на стрілці утворюється суцвіття з повітряними цибулинками-бульбочками.
Характерні особливості озимого часнику — величина цибулини, розмір зубків, наявність стрілки, форма та колір луски зубків.
Залежно від виду відрізняється і технологія вирощування. Озимий часник висаджують восени, ярий — навесні. Глибина заробляння зубків при весняній посадці — 4–5 см, при осінній — 6–7 см. Озимі сорти врожайніші і дозрівають на 2–3 тижні раніше, ніж ярі. Використати їх краще протягом літа–осені. Ярий часник менш врожайний, але більш лежкий, особливо якщо його правильно зберігати за температури, близької до 0 градусів, та при відносній вологості повітря 70–75 відсотків. Тоді його можна споживати впродовж зими–весни.
Більшість городників віддають перевагу озимому часнику. Стрілкуватися він починає через 2 місяці після появи сходів. Бульбочки можна використовувати як посадковий матеріал. Якщо вони не потрібні, стрілки видаляють після відростання на 10–12 см до закручування в кільце. Це прискорює дозрівання цибулин і сприяє збільшенню їх ваги на 20–25 відсотків.
Ще через 1,5 місяця, коли засохне та пожовкне листя, врожай можна збирати. Достиглий часник підкопують лопатою так, щоб не обірвати листя, потім протягом 3–7 днів просушують. Якщо погода сонячна, можна робити це на грядці, якщо дощова — під навісом або на горищі.
По тому обрізають корені та листя, залишивши над плечиками цибулини шийку довжиною 4—5 см, і закладають на зберігання.
