Це запитання переслідує багатьох людей, котрі намагаються зрозуміти, як же Бог дозволяє російським загарбникам коїти таку наругу над українцями та українською землею, чому допускає страждання невинних людей? Відповідь знаходимо й у розмірковуваннях на цю тему Митрополита Київського і всієї України Епіфанія.
Не слід винуватити Бога в усіх бідах і нещастях, які нас спіткають. Не слід дорікати Йому, ніби вам «не допомагає» чи «покинув» — це неправда. Бог завжди з нами, Він нам допомагає і сприяє, інакше вже давно не було би ані нас, ані нашої держави, ані, можливо, й загалом людства. Просто багато звичних і буденних для нас речей ми сприймаємо як даність, а не як благодіяння Боже щодо нас, не як Його благовоління.
Водночас усі скорботи і печалі цього грішного земного світу — від диявола і його слуг, від людей, які стали на бік зла. Війна, від якої ми страждаємо, має джерелом гріх, а відтак вона є пасткою від диявола і його слуг.
Бог нас не карає, Він ніколи не бажає і тим паче не створює страждань для людей, бо Він наш Творець і Він нас любить. Тому всі людські «печалі, хоч би якими вони були, — говорить святитель Іоан Золотоустий — заподіюються людьми і відображають негідність тих, ким вони спричиняються». Чим більше нам болить, чим сильніша кривда — тим більш занепалі люди вчиняють ці скорботи, тим менше в них людяності і більше темряви зла.
Чому Бог допускає страждання?
Тому що триває давня боротьба зла проти добра. Бог не порушує свободу волі людини, не присилує і не обманює її. Він дав людству невід’ємний дар свободи. Кожна людина приходить у буття, маючи свободу волі та вибору. Цей дар є основою нашої здатності до любові, бо вона — плід свободи. Водночас наші свобода і право вибору означають також здатність людини обрати замість любові та добра — зло і ненависть. І коли вона це обирає — то не Бог винуватий, а людина.
Тому зло і страждання, які бачимо, є плодами використання кимось (чи й нами самими) божественного дару свободи з егоїстичною неправедною метою. Зло не виникає саме по собі — у нього є конкретні творці та винуватці, які свою свободу підкорили творенню зла.
В час великих страждань і горя, яких зазнає наш народ через війну, принесену ворогом на українську землю, для багатьох особливою спокусою стають безнадія і відчай. Через них диявол прагне відірвати людину від Бога, щоби нею, зневіреною, легше опанувати та її погубити — як вовк, який намагається відбити вівцю від стада, бо коли одна, то швидше стане його здобиччю. Адже коли людина зневірюється, то відкидає надію і віру в Бога, залишається самотня, одинока, розчарована і безсильна.
Святитель Іоан Золотоустий часто у своїх творах звертав увагу на страшну небезпеку для людини піддатися зневірі, печалі, смутку: «Так, печаль — це важка мука для душі, якісь невимовні муки і кари, тяжчі за всякі покарання і муки… Для душі, яка перебуває в стані печалі, навіть найсвітліша частина дня здається ніччю. Справді, не настільки великою є темрява ночі, наскільки великою є ніч печалі, яка настає не за законами природи, а через затьмарення думок».
Тож ніколи не занепадайте духом! Не піддавайтеся печалям, вони дуже часто — лише наслідок гріховних діянь людей і віддзеркалюють їхню уражену суть. Бог — на боці тих, хто обирає добро і світло, хто вміє любити і цим лікує і себе, і великі рани грішного людства.
