З Ларисою Коренякою ми познайомилися випадково – я купувала у неї садову суницю. Розговорились, і з’ясувалося, що мешкаємо майже поряд. Ларисині ягоди мені сподобалися тим, що були не надто великими, але, як кажуть, одна в одну. А які ароматні!
На запитання про сорт жінка засміялась і сказала, що не знає, бо вирощує його багато років. І поділилася секретами догляду за своєю суницею.
Зокрема розповіла, що посадки восени не скошує і листя не зрізує (якщо воно не хворе, звісно). Чи потрібно це робити — питання спірне, і кожен господар робить по-своєму. Пані Лариса впевнена, що скошування призводить до зменшення врожаю наступного року, бо листочки накопичують поживні речовини. Інша річ, якщо треба омолодити ділянку. Переносити плантацію на інше місце слід обов’язково кожні 4-5 років. А ще розповіла, що кожного разу після збирання ягід кущики треба злегка підгорнути. Адже з роками вони піднімаються, через що корінці оголюються та відмирають. Завдяки підгортанню відростатимуть нові корінці та закладатимуться квіткові бруньки.
І ще одну пораду дала пані Лариса. На вуса господарі нерідко звертають увагу, коли пересаджують плантацію або розмножують садову суницю. А тим часом їх 2-3 рази за літо треба зрізувати, залишаючи для розмноження лише найсильніші розетки, серед яких найціннішою є перша.
Буває, вуса стають такими міцними, що обірвати їх неможливо. І не треба, каже господиня, бо ризикуєте пошкодити весь кущ. Краще обережно обрізати їх ножицями чи секатором, ліпше у сухий сонячний день. За великими ягодами, каже пані Лариса, ніколи не ганялась. Але є правило: що більше зав’язей на кущику, то дрібнішим буде врожай.
До речі, наші сусіди, які вирощують розсаду суниці на продаж, вуса не відрізають, а видаляють квітконоси. Таким чином вони отримують багато міцної порості.
Із добрив садова суниця добре реагує на коров’як (1:10), пташиний послід (1:15), аміачну селітру і нітрофоску.
Євгенія НОВАК.