Якщо хлібні ниви українського півдня прикрашає мак, то у північній Україні їхньою окрасою є волошка. У Галичині однаково популярні і маки, і волошки. Останні ростуть ледь не по всій Європі, де зустрічаються масово, але ми їх вважаємо своїми, квітами України.
У крамницях штучних квітів не раз бачив оригінальні, майстерно, з вишуканим естетичним смаком зроблені букети – хлібні колоски, ромашки, мак і… волошки. Такий стоїть й у мене на письмовому столі. Однак живий букет куди кращий!
…Чарівна, синя, як небо, квітка – постійна супутниця житнього поля і, мабуть, ніде більше не зустрічається. А якщо побачите її деінде, то, будьте певні, тут колись було хлібне поле. Волошка іноді стає учасником деяких народних свят, пов’язаних із хліборобством. Її використовують у цікавому обряді – «водити колос». Так називають хід на засіяні поля, коли перед Трійцею жито починає колоситися. У давніші часи це дійство було доволі популярним, масовим. Ось як воно виглядає.
Хлопці і дівчата (подекуди молодиці), зібравшись на околиці села, беруться попарно за руки навхрест і стають у два ряди, повернувшись обличчям одне до одного. Створюють своєрідний «живий місток», по якому ступає босоніж дівчинка, причепурена барвистими стрічками і волошками. Пара, по руках якої вона пройшла, стає на початку ряду, і так процесія поступово рухається до самої хлібної ниви. Ступивши на землю, зриває кілька колосочків хлібних злаків, волошок і біжить з букетом у село, кидає його біля церкви, примовляючи: Пішов колос на ниву, На білу пашаницю. Вродіться ж на літо, Жито й пшениця. Інше свято, де також є як атрибут волошка, має назву «іменного снопа». Воно відбувається, коли вже настав час жнив. Перший зжатий сніп неодмінно прикрашають польовими квітами, серед яких є і волошки. Принісши додому, з частини снопа згодом виготовляють різдвяного дідуха, а частину молотять. Зерно освячують у церкві. Потім його додають до посівного добірного, щоб добре родило.
Тарас ЛЕХМАН.
