Країна за країною йдуть на карантин, людей закликають лишатися вдома. Музеї й театри давно закрилися, організації, якщо можуть, переходять на дистанційну роботу. Проте дискусія, чи закриватися, розгорнулася серед релігійних установ. Римо- та греко-католики, Православна Церква України, протестанти, мусульмани запровадили карантин. Здається, вперше в історії Папа Римський благословляє абсолютно порожню площу святого Петра, де зазвичай збиралися тисячі католиків, та абсолютно порожньо навколо Кааби – головного святилища мусульман, що розташоване в Мецці, в Саудівській Аравії, навколо якого в інший час молилися тисячі паломників вдень та вночі. Християни, мусульмани та інші релігійні громади під час
карантину почали пропонувати своїм вірянам онлайн богослужіння та реколекції, в ПЦУ навіть почали приймати записки за здоров’я в онлайн-режимі і радять молитися вдома.
Натомість РПЦ в Україні закликає вірян збиратися в церквах і брати участь у літургії. Виникає питання, то чи можна заразитися в церкві, через цілування ікон та під час причастя?
У Писанні церква має три значення – це будівля, де люди збираються на богослужіння. Друге значення – це містичне тіло Христа, де кожен з вірян є членом цього тіла. А третє – це громада. І хоча главою церкви є Христос, проте земну церкву складають звичайні люди, зі своїми звичками, недоліками, хворобами, які нікуди не зникають на момент перебування в церкві. Звичайно, церква – це місце, де діє благодать Божа, проте не слід забувати, що спокушати Бога вимогою чуда і захисту – гріх. Саме так диявол спокушав Христа в пустелі і саме з такими спокусами Христос стикався під час своєї місії, коли люди вимагали від нього чудес на доказ, що Він Бог. А виставляння на показ своєї «міцної віри» та «безбоязненості» теж є великим гріхом, бо віра має бути позбавленою гордині.
Що ж до причастя. Причастя – це Тіло і Кров Христа під видом хліба й вина. Христос має дві природи – людську і божественну, так і причастя, містичним чином стаючи Його Тілом і Кров’ю, воно не втрачає своїх матеріальних властивостей. Тобто, хліб та вино не перестають бути хлібом та вином, не втрачають своїх характеристик, а отже, можуть псуватися, бути отруйними, переносити бактерії чи віруси. Не говорячи вже про посуд, чи лжицю, які використовують під час причастя.
Тож дуже дивна позиція РПЦ в Україні, тим більше, що провідний російський богослов Андрій Кураєв у зв’язку з карантином наголошує, що «утримання від відвідування служб у ці дні треба вважати подвигом заради ближнього, а не слабкістю, бо це відмова від того, чого хотілося б заради того, що мусить бути».
А мусульмани в цей час карантину згадують слова пророка Мухаммеда: «Не шкодь собі та не завдавай шкоду іншим», а також, якщо ви почули, що десь є чума, то не відправляйтеся в ті землі, а якщо ви вже опинилися там, то не виїжджайте звідти. Тобто, власне, це є заклик до дотримання карантину.
Повертаючись до причастя, згадаймо середньовічних богословів і містиків, які говорили про «причастя серцем» і відрізняли його від «причастя устами». Коли для людини є такі перепони прийняти причастя, як брак храму, священника, переслідування, війна, або епідемія, проте є велике прагнення з’єднання з Богом, то Він це бачить, бо дивиться на серце людини.
Марина ЧОРНА, релігієзнавець.