Перші згадки про старовинне місто Ананьїв на Одещині в працях істориків Д.Бантиш-Каменського та А.Скальковського датовані 1753 р. Хоча Почесний громадянин міста Борис Робул не мав сумніву: Ананьїв бере свій початок з римського військового табору, розгорнутого у 207 році нашої ери на річці Фос (нині Тилігул) підрозділом Першого Італійського легіону. Доказом чому — знайдені на берегах Тилігулу золоті чеканки Юлія Цезаря та срібні — Олександра Македонського.
Є версія, що місто назвали на честь засновника і першого пророка караїмізму, якого звали Анань Бен Давид. Є і легенда про заснування на цьому місці поселення Ана. За офіційною версією, Ананьїв виник у середині XVIII ст. на турецьких землях як слобода Анані, або Анань, що була заселена українцями. 1792-го за Ясським договором територія перейшла під владу російської імперії, а 1834-го Анань перейменували на Ананьїв. Тоді як за «козацькою» версією на цих степових землях, що бачили кимерійців, скіфів, сарматїв, а пізніше — набіги воїнства Кримського ханства та Османської імперії, 1753 р. заснував невеличке поселення Анань запорізький козак Ананій, прозваний на Січі Безпальком — за відрубаний у бою палець…
Достеменно відомо, що восени 1847-го затвердили герб міста, про зображення на якому, на жаль, не вдалося знайти жодної легенди. У верхньому золотому полі там був герб Херсонський часів імперії, а під ним — офіційна символика самого Ананьєва: три лелеки в лазуровому полі, «що стоять кожен на своєму гнізді, два поруч і один між ними нижче». За Незалежності новий герб затвердили 2016-го: на синьому полі щита на своїх гніздах — ті самі три срібних лелеки, з червоними очима, дзьобами та ногами. Тоді ж було затверджено і великий герб міста, на якому вищезгаданий щит, увінчаний золотою міською короною, тримають два козаки з шаблями наголо. Під стрічкою з назвою міста — малиновий козацький хрест, прикрашений гілками з ягодами калини та золотим пшеничним колоссям.
Але таким детальним описом може похвалитися не кожен герб із лелеками. До того ж не існує єдиного «канону» щодо зображення цих птахів, і тому лелеку на гербі часом плутають із журавлем або чаплею. Та геральдисти твердять: журавель завжди тримає в лапі камінь. А от відмінна ознака чаплі на гербі — гребінь на потилиці, а також крила, які помітно відступають. Чапля на гербі може летіти або стояти на одній нозі, тримати у дзьобі рибину, змію чи якусь річ. Її тіло переважно срібне, а от щодо кольору ніг і дзьба одностайності нема.
Чудовий герб із цим птахом має с.Чаплинка Петриківської громади на Дніпропетровщині. Засноване у 1707 р. запорізькими козаками, воно належало до Протовчанської паланки, пізніше стало містечком. На затвердженому тут 2014-го гербі бачимо лазуровий щит із зеленою базою, а на ній — два «співобернені срібні журавлі з розпростертими крилами, з червоними дзьобами та чорними очима і чубчиками, що супроводжуються зверху соняшником з чорною серцевиною і золотими листочками», читаємо в описі. Та дивлячись на «чубчики» цих птахів, за наведеною вище ознакою логічно припустити: на гербі Чаплинки — таки чаплі.
Іще одна Чаплинка — центр громади Каховського району Херсонщини. У різні часи в цій місцевості бували таври, кіммерійці, скіфи, про яких і досі нагадують кургани, потім — гуни, печеніги, половці, татари, ногайці, мешкали предки кримських татар, згодом будували фортеці турки, відбувалися битви козаків із татарами…
Селище на Чумацькому шляху заснували 1794 р. козаки й родини селян із Полтавщини, які були заслані сюди царицею за участь у Турбаївському повстанні. 1892-го тут народився відомий письменник і драматург, представник Розстріляного Відродження Микола Куліш. Попри те, що назву Чаплинка отримала через розташування на західному схилі Чапельського поду, на її гербі зобразили таки чаплю. Зображення білого птаха з червоним опіренням по краю крил і такими само головою та шиєю, який летить над золотим снопом на тлі синього неба, більш ніж символічне. Але цей птах і зараз дарує надію Чаплинці, на жаль, тимчасово окупованій з 24.02.2022; він і зараз — на її гербі, наведеному на діючому офіційному сайті громади.
Селище Чаплине в Дубовиківській сільській громаді Синельниківського району Дніпропетровщини отримало назву разом із залізничною станцією від сусідньої річки Чаплина, або Мокра Чаплинка. Без болотного птаха тут, вочевидь, не обійшлося. Та зараз селищу, яке стирають ворожими КАБами та FPV, не до геральдики…
Підготувала Ольга ВОЛИНСЬКА.
