Змія як міфологічна тварина, широко представлена в світовій літературі, культурі, мистецтві, кіно, знайшла своє місце й на гербах. При цьому йдеться не про конкретний різновид, а стилізоване зображення — як варіант, із короною, гострим у вигляді стріли чи роздвоєним язиком, скрученою у вузол або обвитою навколо інших елементів герба. Може як повзти, так і стояти, а ще — хапатися за власний хвіст. Інколи вона — атрибут святих, як-от у св. Бенедикта, котрого зображують зі змією і чашею отрути, або відомий символ лікарів — посох Асклепія чи торгівлі — кадуцей. Змія на гербах може навіть мати… ноги (у вигляді лап лева) або крила. Нарешті, її саму може тримати у дзьобі котрийсь із птахів на гербі.
З-посеред українських яскравим прикладом «зміїних» є герб одного з найдавніших поселень Харківщини — Змієва. На найдавнішому його варіанті, датованому кінцем XVIII ст., змія на червоному тлі повзе, тоді як наступний, затверджений 1803-го, зображує її з короною на голові вже у вертикальному положенні. Звідти змій золотого кольору, що звивається догори, «перекочував» на сучасний офіційний герб міста, затверджений у 1990-х.
Сам Зміїв значно старший за свій герб — його історія сягає XII ст. Зміївське городище у басейні Сіверського Донця відіграло важливу роль у боротьбі з половцями. Знищене вщент під час татаро-монгольської навали, за кілька століть почало відроджуватися як оборонне укріплення. Наприкінці XVII ст. розпочалося масове заселення цієї місцини. Офіційно роком заснування Змієва вважають 1640-й, коли козаки, розгромивши татар, відновили зруйноване ними укріплення і збудували тут фортецю. Тоді як за твердженнями краєзнавців Зміїв було засновано ще князем Ігорем Новгород-Сіверським, або й ще за скіфської доби. Немає єдиної версії і щодо походження назви міста, яка, власне, й обумовила появу коронованої змії на його гербі, — про це побутує кілька легенд і припущень.
За однією з версій, «винні» в тому справжні змії, які здавна водилися в цій доволі заболоченій місцевості. За другою — назва пов’язана із половецькими словами. Кажуть, одного з половецьких ханів звали Шарукан, а в літописах згадується місто Шарукань, тоді як лінгвісти твердять: у перекладі з половецької «шарук» — це «змія». Але частина дослідників вважає, що половці на цих теренах не жили, отож і доказів цієї версії замало.
Іще одна версія припускає: назва міста походить від річки Змійки, або Зміївки. Щоправда, тут частіше використовували татарський варіант назви — Буцура. Тож припускають: річку, навпаки, перейменували, скориставшись співзвучним іменем міста. Є і така версія — про походження назви від імені-прізвиська (або прізвища) історичної особи, ймовірного засновника міста. Зокрема, серед можливих претендентів на це звання згадують міфічного козака Змія, а також воєводу Зміїва. Але у письмових джерелах середини XVII ст. дослідникам ще не трапилося жодної згадки про цих осіб.
Нарешті, п’ята версія веде свій початок від легенди про битву Микити Кожум’яки зі Змієм Гориничем. Якщо пригадуєте, Змій запропонував розділити землю навпіл, і Микита, приставши на пропозицію, запряг Змія в соху. За легендою, так і було прокладено широчезну борозну від Києва аж до моря, яку й досі видно, що її часом називають валом. Як твердять прихильники цієї версії, частина саме цих «Змієвих валів» — відомі кручі по березі Дінця завдовжки 25 км, які й дали назву місту. Щоправда, сучасні дослідники припускають, що Змієві вали пролягають за два десятки кілометрів звідти.
Саме неподалік згаданих круч понад 30 років тому археологи виявили частину давньоруського городища і так званий «могильник» Х–ХІІ ст. За висновками археологічної експедиції, це городище й могло являти собою прадавній Зміїв, і саме це місце згадується у прадавніх джерелах як «Зміїв курган», «Змійове городище» тощо. Та й гадюк по сусідству з ним водилося чимало, згадують археологи.
Підготувала Ольга ВОЛИНСЬКА.


















