Розповівши минулого разу про биків на гербах, маємо додати: символами людських поселень ставали й воли, які вирізнялися великою силою і витривалістю та покірливим норовом, що дозволяло успішно використовувати їх у господарстві. Зокрема, саме на волах їздили за сіллю чумаки.
Яскравий приклад тому — герб Міжгір’я, званого до 1953-го Воловим. Нині це — адмінцентр Міжгірської селищної ради, а також курортний і туристичний центр, який, за найвідомішою версією та народними переказами, отримав свою першу назву на честь найбільшого багатства перших мешканців — поселенців-скотарів, котрі випасали волів попід горами Кук (1365 м) та Кам’янка (1587 м). Перша згадка про Волове, або Волове Поле, датована 1415 роком, тоді як печатка із зображенням вола та написом кирилицею «ПЕЧАТЬ СЕЛА ВОЛОВОГО» відома з середини XIX ст.
Утім, є й інша версія, за якою першими сюди прийшли лісоруби, які також транспортували деревину з тутешніх гір до річки по спеціальних жолобах із дерева, що називали «валови», а з часом заміна двох букв призвела до вищезгаданого варіанту назви. Хай там як насправді було, та на герб Волового «запросили» саме вола. Тоді як Міжгір’ям райцентр став 1953-го, оскільки нова назва відповідала природному розташуванню селища і позбавляла плутанини зі співзвучним і так само закарпатським Воловцем. Нині на гербі Міжгір’я, затвердженому майже чверть століття тому, бачимо на блакитному тлі вола золотавого кольору, як нагадування про історичну назву селища, на зелених горах (данина сучасній назві селища), на тлі мінерального джерела, що символізує природні багатства краю, зв’язок неба і землі, духовного і матеріального.
Що ж до вищезгаданого співзвучного за назвою закарпатського селища Воловець, центра Воловецької селищної громади Мукачівського району, то його назва — від річки Волівчик. У давнину пастухи там напували волів, які паслись на полонинах у високогір’ї Українських Карпат. Люди оселилися тут іще в добу бронзи, а перша згадка про Воловець датована 1433 роком. За Австрії герб Воловця являв собою зелений щит зі срібною базою і трьома срібними деревами з чорними гілками, причому середнє — вище за інші. Нині ж на лазуровому щиті герба — зелені гори та лазуровий потік, що ширшає донизу, вгорі — дві срібні хмаринки, а на цьому тлі — срібний віл. Вінчає герб напис золотими літерами на срібній планці: «ВОЛОВЕЦЬ».
Потрапили на українські герби й дикі бики — тури. Зокрема, їх «запросила» на свій герб Турка, перша згадка про яку датована 1431 роком. Містечко має славу «серця Бойківського краю» — неформальної столиці Бойківщини. Нині це — адмінцентр Турківської міської громади Самбірського р-ну Львівщини. За найвірогіднішою версією, ця назва пов’язана з первісними дикими биками — турами, які водилися в навколишніх лісах. Щоправда, є й інші тлумачення передісторії цієї назви, але вони не стосуються теми символів міста. Бо на офіційному сучасному (1992) гербі Турки, символи для якого на прохання міськради розробило Українське геральдичне товариство, на золотому полі — чорний тур із похиленою головою, а вище — зелена смуга з трьома стилізованими пагонами смерек (за іншим джерелом — ялин).
Підготувала Ольга ВОЛИНСЬКА.
