Відповідає керівник недільної школи «Чадо» при Свято-Михайлівському Золотоверхому чоловічому монастирі протодиякон Петро ЛОПАТИНСЬКИЙ.
– Загалом обручку придумали іще в Давньому Єгипті понад 5 тисяч років тому. Там їх спершу плели, потім
виготовляли із заліза. Традиція обмінюватися перснями побутувала в Давньому Римі: ними обмінювалися продавець і покупець під час купівлі-продажу будь-якого майна. У притчі про блудного сина батько знову одягає каблучку синові, коли той повертається, на знак того, що він – повноцінний співвласник усього в домі. А в наречених цей обмін символізує, що відтепер вони в певному розумінні стають власністю одне одного: я твоя, а ти мій.
Чому в нас обручки носять саме на правій руці? Зауважу, так роблять не повсюди, є різні традиції; принаймні це не залежить від віри. А щодо нашого звичаю, то в нашому чині заручин в одній із молитов згадано Мойсея, що правицею своєю діяв. І в Старому Заповіті часто згадується правиця Божа; є там і слова про те, що Господь правицею створив цей світ, – можливо, з огляду на це й виник такий звичай. До речі, йдеться про симоволічне значення робочої руки, бо, приміром, для шульги такою правицею слугує ліва.
Відомо, що археологи не раз знаходили дохристиянські обручки із заліза з написами на кшталт: «Люби мене», «Я тебе люблю», «Хорошого життя» тощо. А, приміром, у Візантії персні для подружжя часто виготовляли у формі зімкнутих рук, ліри чи двох голубків, які цілуються. Тож щоб відкинути дохристиянську символіку, якій часто надавали магічного сенсу, при укладанні шлюбу стали використовувати класичні стандартні обручки без жодних зображень, кругла форма яких символізує нескінченність кохання. А от наявність обручки на руці – це ще й знак: ця людина вже зустріла свою пару.
