«Є воїни, лицарі, звитяжці з такими біографіями, ніби прожили не одне, а десять життів, бо встигли надзвичайно багато зробити. І, на превеликий жаль, ще багато-багато не встигли», — скаже про нього в прощальному слові Володимир В’ятрович.
Перші 17 років Олега минули в с.Тростинка на Обухівщині. Після школи — армія, підрозділ морпіхів, де став відмінним снайпером, по тому — робота в системі МВС, навчання на юриста-правознавця, підприємництво… І паралельно — потужна громадська діяльність.
«Не в голосних гаслах любов до України, а в повсякденній, тяжкій буденній справі», — казав про таких, як Олег, Андрей Шептицький. Уже дорослим вступивши до Спілки Української Молоді (СУМ), Юрченко береться до клопіткої праці. Двічі головуватиме в Київському міському осередку, обиратиметься Скарбником Крайової управи СУМ в Україні. Впроваджуватиме в систему освіти національно-патріотичне виховання.
Організовуючи та проводячи Всеукраїнську дитячо-юнацьку патріотичну гру «Сокіл» («Джура»), прищепить любов до рідної землі багатьом хлопцям і дівчатам. 2010-го вступає до ОУН (бандерівці), стає одним із керівників Центру Національного Відродження ім. Степана Бандери. Виконує спецдоручення Теренового Проводу ОУН(б) під псевдо «Щасливий». А він і справді був щасливим. Його сила зростала з дієвої любові. Завжди вірив в Україну та безмежно любив її. Як і своїх батьків, дружину, п’ятьох діточок, котрих вони з Людмилою змалку виховували українцями. Двері гостинного дому Юрченків, де лунала лише рідна мова, завжди були відчинені для друзів; однодумці єдналися тут і знаходили прихисток.
Неймовірно світлим, щирим, веселим, енергійним, доброзичливим — таким пам’ятатимуть Олега друзі. Умів пожартувати, любив риболовлю, завжди залишався простим у спілкуванні, при цьому — освічений, інтелігентний, скрупульозний у справах. Попри свій потенціал, не шукав теплих посад чи високих трибун. Його вибором стали справи, що вкладалися в русло державотворення. Завжди боронив українські принципи й цінності.
Козак за духом, активний учасник Помаранчевої революції, під час Революції Гідності Олег Юрченко — за- ступник сотника 4 козацької сотні Самооборони Майдану. На той час його дружина Людмила була вагітна їхньою п’ятою дитиною. Відновившись після поранення під час протистояння з «Беркутом», певний час обійматиме керівні посади в СБУ, звідки прийде на одну із найважчих ділянок — до Новоайдарської військово-цивільної адміністрації Луганщини. Згодом відповідатиме за безпеку в енергетичній компанії TIU Canada.
Серед Олегових нагород була одна особлива — почесна відзнака СУМу «Хрест співрозмовника-бійця», як підтвердження вірності та посвяті гаслу: «Честь України — Готов Боронити». У перший же день повномасштабного вторгнення батько 5 дітей, маючи законне право виїхати з родиною подалі від війни, пішов добровольцем боронити Україну. У запеклому бою під Бахмутом 45-річний майор Юрченко загинув смертю хоробрих 2 січня. А за тиждень по тому під звуки пісні «Пливе кача» з Другом «Щасливим» простилися на Майдані. Світла пам’ять Герою!
Підготувала Ольга ВОЛИНСЬКА.
