«Рускій воєнний корабль, іді…» — цю фразу нині знають чи не наймолодші діти. Відколи Росія напала на Україну, ми матюкаємося з ранку до вечора. Чи це нормально? Чому ми вживаємо так багато лайливих слів?
ДЛЯ ЧОГО ПОТРІБНІ МАТЮКИ?
Зовнішнє і внутрішнє спостереження показує: наше ставлення до матюків зараз інакше, ніж було в мирний час. Психологія війни ніби-то про матюки нічого не каже. Але якщо мовознавці дають коментарі щодо правильності написання матюка, що позначає напрям руху (треба писати разом, бо прислівник), то психологічні коментарі теж потрібні.
Матюки (обсценна лексика, нецензурні вислови) — це особливий винахід суспільства, який виконує важливу психологічну функцію. Тут не йдеться про слова-паразити. Маємо на увазі саме емоційне використання матюччя для лайки: позначати емоційний стан, який виходить за межі нормального, і нам важко дібрати слово зі звичайного лексикону, щоб позначити і повідомити іншим про свій надзвичайний стан. Зараз ми відкидаємо цензурні вирази-лайки, бо не хочемо ображати порівнянням із терористами змій (гади), або тварин (скоти), або навіть мертвих тваринок (падли).
Матюки — це вираз надзвичайно сильних емоцій: коли ми позначаємо їх забороненими словами, то вже починаємо опановувати їх цим називанням. Назвати стан — це вже почати його контролювати. Іншими словами, завдяки матюкам психіка захищає себе від зриву в зовсім неконтрольовані емоції, оберігає межу інтегрованості. Це культурна функція матюків — позначати лінію норми, тому вони і є забороненою лексикою (нецензурною).
ЧИ НОРМАЛЬНО, ЩО ЗАРАЗ МАТЮКІВ ТАК БАГАТО?
Зараз матюки є надзвичайно поширеними, адже психіка мільйонів людей перебуває в надсильному напруженні. Тож коли ми чуємо/читаємо ці матюччя, використані іншими, ми і свій стан впізнаємо і приєднуємося.
Є таке поняття, як стенічні стани: це злість, гнів, обурення. Астенічні стани послаблюють психіку, стенічні — посилюють її. Так от, емоційне єднання в стенічних станах — корисне для психіки зараз.
ЧИ БУДЕМО МИ ВЖИВАТИ МАТЮКИ ПІСЛЯ ПЕРЕМОГИ?
Це залежить від нас. Краще залишити матюки війні, а в мирний час повернутися до того, що сороміцькі слова є сороміцькими. Вони припустимі в окремих приватних ситуаціях, але абсолютно неприйнятні в публічних. Бо у матюків є своя функція, і від надмірного використання не за призначенням ця функція втрачатиметься, послаблюватиметься. Якщо ж матюки нормалізувати в повсякденні, вони вже не виконуватимуть роль позначення надзвичайного емоційного стану. Тому вони залишаться в минулому, як дискурс війни, і потребуватимуть культурного опрацювання. Тож зараз — на здоров’я, після перемоги — будемо відбудовувати не лише міста, а й власну культуру мовлення.
ЯК СЕБЕ СТРИМУВАТИ ВІД МАТЮКІВ?
Мати кілька приказок, заготовок, прислів’їв чи смішний куплет, слово-замінник, яке можна використати. Це може бути твоє авторське, унікальне, з якого інші будуть брати приклад.
Матюками ми говоримо з ворогом, бо іншої мови він не розуміє. Цим ми виражаємо своє презирство. Матюками розмовляти одне з одним — це ставати схожим на ворога, приєднуватися до нього.
Українці мають значно різноманітніші, яскравіші, дошкульніші лайливі слова, які винаходили і застосовували наші пращури. Творчість нашого покоління у лайливих висловах теж залишиться нашим нащадкам.
Доктор психологічних наук Любов НАЙДЬОНОВА.
Джерело: Освіторія.
