У біографії цього насправді геніального французького комедійного актора, відзначеного зокрема призами Гоммаж (2004) та Сезар (2006), котрого по праву вважають легендою світового кіно і символом Франції, як, наприклад, Нотр-Дам де Парі чи Ейфелева вежа, були і радісні, й сумні сторінки. Але він має талант і з невеселого робити натхненне. Точнісінько як у відомій пораді: маєш кислий лимон — приготуй із нього смачний лимонад! А П’єр Рішар так і чинить усе своє життя. Ось уже понад 40 років обдаровуючи нас своїми ролями в понад 40 розмаїтих кінострічках, викликаючи щирий сміх у глядачів з усього світу. Світу, який, кажуть, і вцілів, бо сміявся.
ГУМОР ДЛЯ САМОЗАХИСТУ
П’єр Рішар Моріс Шарль Леопольд Дефе народився 16 серпня 1934 року у Валансьєні. Його батько, текстильний промисловець, який походив з давнього аристократичного роду, програв свій великий спадок на бігах. Через це хлопчик іще змалку виховувався в родині свого діда — французького аристократа Леопольда Дефе. Дитячі роки майбутнього актора випали на Другу світову. У великому маєтку за високим парканом його виховували суворо. Тож віддушиною стали поїздки до діда по материнській лінії, де практично не чув жодних заборон.
Згодом дід Леопольд влаштував онука в закритий пансіон для хлопчиків, де той перебував 5 днів на тиждень. П’єра привозили туди на лімузині. Це не лишилося непоміченим: однолітки П’єра, вихідці з простих родин, кпинили з хлопця через його знатне походження. Та замість того, щоб ображатися чи влаштовувати бійку, почав їм розповідати смішні історії. Таким чином і насправді вдалося завоювати симпатії й авторитет у однолітків. І це був перший його успіх як майбутнього коміка. Відтоді звертає увагу на цю рису в інших. «Я дуже ціную в людях почуття гумору, тому що часто це наша єдина зброя проти всіх гидот і несправедливостей життя», — каже актор.
…Його дідові свого часу також імпонували імпровізації онука, тож не раз просив його продекламувати вірші перед гостями. А якось запропонував виступити в образі Сірано де Бержерака, навіть костюм і шпагу надав! Вистава вдалася — і після бурхливих овацій дванадцятирічний П’єр «захворів» театром і кіно. А на додаток захопився джазом — і не лише колекціонував платівки, але й грав на трубі. Незабаром його кумиром став танцюрист і комік Денні Кей. Юнак почав заучувати його міміку, рухи і навіть танцювальні па, повторюючи їх удома перед дзеркалом.
Якось вісімнадцятирічним він замість уроків пішов у кіно. Того дня там демонстрували фільм «Божевільний іде на війну». І наче блискавка влучила в юнака: загорівся бажанням стати актором — і вирішив, що це буде робота його життя! Після навчання в коледжі, попри заборони діда, П’єр переїздить до Парижа, аби відвідувати курси драматичного мистецтва в центрі Шарля Дюллена і у Жана Вілара. На жаль, непорозуміння призводить до розриву стосунків із родиною батька, де його бачать лише бізнесменом. А ось дід по матері взяв тоді бік онука, повірив у його успіх.
ТАЛАНТ ЧАРУВАТИ ПУБЛІКУ
Але шлях до визнання складався непросто: спершу юнаку скажуть, що його зовнішність не підходить для кіноактора. Зрештою, дебютує під керівництвом Антуана Бурсейлера, та в театрі отримує лише ролі другого плану. Добре, що гарно танцює, тож на хліб заробляє, виступаючи в театральних кав’ярнях, пересічних кабаре та престижних мюзик-холах. Потім пояснюватиме: відчув, що в кабаре може бути, як ніде, відвертим і чесним, бо єдиний бос там — публіка. Тож вона або прийме актора, який змусить її сміятися, або відкине — і тоді доведеться звідти піти.
За якийсь час він настільки захоплюється балетом, що ледь не потрапляє до трупи відомого французького хореографа Моріса Бежара. Придумуючи все нові власні сценічні номери, молодий чоловік вдало обігрує образ смішного недотепи, який потрапляє в різні кумедні ситуації. Потім починає брати участь у телешоу Жана-Крістофа Аверті, П’єра Коральника, Жака Розьє.
ЩАСЛИВИЙ АКТОРСЬКИЙ КВИТОК
Витягнув він його 1967 року, коли режисер Ів Робер запропонував роль другого плану в стрічці «Блаженний Олександр», а потім і головну роль у «Високому Блондині в чорному черевику». 1972-й, коли стрічка про «Блондина» побачила світ, вважають і роком народження популярності Рішара як комічного кіноактора.
Іще раніше Рішар пробує себе в режисурі. У своїй першій картині «Розсіяний» (1970) він зіграв головного героя — розсіяного молодика з багатою уявою, який приходить на роботу до рекламної агенції. Безумовний успіх першої стрічки надихає П’єра на подальшу самореалізацію як режисера фільмів «Нещастя Альфреда», «Це не я, це — він!», «Я нічого не знаю, але все скажу», «Я боязкий, але лікуюся», «Мріяти не шкідливо» тощо. Згодом, як наслідок неймовірного акторського успіху, приходить час великої перерви в режисурі. Та 1988-го на Х фестивалі Нового латиноамериканського кіно Рішар представляє свій документальний фільм «Розкажіть мені про Че», присвячений пам’яті кубинского революціонера Ернесто Че Гевари, а потім іще 2 стрічки. Загалом за 27 років режисерської діяльності він зняв 8 власних кінострічок. І заснував продюсерську компанію «Фіделін фільм» з виробництва і прокату фільмів, а також випуску платівок зі своїми піснями.
…Ще більш успішно склалася акторська кар’єра Рішара. Вихід 1974-го «Повернення високого блондина» примножив його тріумф, за ним остаточно закріпилося амплуа смішного невдахи, що постійно потрапляє в різні комічні ситуації. Клод Зіді пропонує йому головні ролі в картинах «Він починає сердитися» (1974) та «Не упускай з виду» (1975). Справжній фурор спричинює комедія «Іграшка» (1976), в основі якої — реальний випадок, свідком якого був режисер Франсіс Вебер. П’єру настільки сподобався сюжет фільму, що вирішив і продюсувати його. Роль безробітного журналіста Перрена, який спершу стає живою іграшкою для балуваного сина мільйонера, а з часом — його кращим другом, зробила Рішара справжньою кінозіркою.
Дружба з Вебером сприяє їх співпраці в нових комедіях режисера, як-от «Невдахи» (1981) — фільм, який дасть рекордні касові збори і в якому виникне уславлений комедійний дует П’єра Рішара і Жерара Депардьє, а потім і «Татусі» (1983) та «Втікачі» (1986). Симпатії глядачів викликали й інші комедії за участю Рішара, як-от «Укол парасолькою» (1980), «Ліворуч від ліфта» (1988). У кожній своїй ролі він — відчайдушний імпровізатор, неймовірний винахідник, який вміє говорити із глядачем навіть без слів, самою лише напрочуд виразною і багатою мовою жестів.
Цікавою й успішною стала для Рішара й роль француза-мандрівника Паскаля в комедії грузинського режисера Нани Джорджадзе «Тисяча й один рецепт закоханого кухаря» (1996). Цей фільм був номінований на Оскара як кращий іноземний, а П’єр отримав премію Каннського фестивалю як кращий актер.
КОХАНІ ДРУЖИНИ, СИНИ Й ОНУКИ
Він із юності закохувався в жінок, і ті відповідали взаємністю. Уперше одружився у 26 років із балериною паризької «GRAND OPERA» Даніель Мінацоллі. Шлюб, у якому подружжя стало батьками двох синів, тривав два десятиріччя. Щоправда, вічно зайнятому на зйомках П’єру бракувало часу, аби сповна насолодитися своїм батьківством. Та діти давно вже виросли, і тепер Рішар компенсує колись утрачене в спілкуванні з дорослими синами і чотирма онуками.
У них чимало тем для спілкування. Старший із синів, Олів’є, — професійний музикант, грає на саксофоні, пише саундтреки до фільмів, виступає в групі «Blues Trottoir», знімається в серіалах і грає разом із батьком у виставі «Страсті Рішара». Молодший, Кристоф, також займається музикою, грає на контрабасі, а в юності знявся разом із батьком в одній із кінострічок. Саме йому 84-річний П’єр Рішар довірив надалі керувати своїм виноробним підприємством, і вже три роки Кристоф — голова торгової марки «Chateau Bel Eveque». А от стосунки із матір’ю своїх синів для Рішара давно в минулому. Подейкують, їхній шлюб не витримав випробування славою і популярністю, але сам актор ніколи не згадує про причини розлучення.
Потім у Рішара були романи з акторкою Мюріель Дюбрюль і мексиканською моделлю Айшей. Та згодом він зустрів жінку, яка стала його другою дружиною. Важко повірити, але коли вони познайомилися, бразильянка Сейла Ласерда не бачила жодного фільму за участю Рішара! До того ж їй важко давалася французька, а П’єру ще гірше — португальська. Та закохані чудово знайшли спільну мову. Почуття до жінки, молодшої за нього майже на 30 років, спонукало Рішара й до зміни способу життя. Зі своєї плавучої баржі на Сені, де він постійно мешкав, чоловік перебрався до великого затишного будинку в центрі Парижа. От уже 20 років як вони щасливі разом.
ВИНО ВІД РІШАРА
Не всі знають, що відомий актор — не менш успішний бізнесмен, який володіє рестораном «Au Pied de Chameau» в Парижі. А за порадою і прикладом свого друга, актора Жерара Депардьє, П’єр Рішар став іще й виноробом, придбавши виноградники на півдні Франції. Тепер він щороку виставляє на продаж близько 80 тис. пляшок власного вина, котре експортують до понад десятка країн. Утім, не вином єдиним! «Я міг би не робити вино, але ніколи не зміг би не зніматися в кіно», — зізнається актор.
МАНДРИ І КОМПЛІМЕНТИ УКРАЇНКАМ
Він дотепер багато подорожує. Свого часу побував Рішар і в Україні — з виставою «Убивство у Вальпараїсо». А в листопаді 2015-го знову завітав до Києва, аби презентувати вино власного виробництва. Під час зустрічі з Олегом Скрипкою отримав у подарунок вишиванку й зізнався, що вподобав український борщ, баклажанну ікру і вареники. Тоді ж Рішар, за словами співака, заявив, що українки — найкрасивіші з жінок, яких йому коли-небудь доводилося бачити.
Хоч як кумир своїх шанувальників з усього світу він звично щедро обдаровує різноманітними компліментами тих, хто в різних країнах приймає його з гостинністю і любов’ю. У тому числі — й на теренах колишнього СРСР, де стрічки з ним здобули велику популярність. Коли 2005 р. на запрошення російського режисера В’ячеслава Рогожкіна актор погодився зіграти у серіалі «Парижани» роль вчителя праці, який замислив побудувати в глухомані точну копію Ейфелевої вежі, то після зйомок він іще довго згадував про теплий прийом тамтешніх мешканців, що пригощали його, несли подарунки і, попри мороз, цілодобово чергували коло його готелю. Не приховував П’єр Рішар і своєї мрії — знятися у відомого російського режисера в ролі булгаківського Шарикова. Щоправда, на відміну від свого приятеля Депардьє, Рішар не має інтересу до російського громадянства. «Я парижанин із дитинства. Що поробиш, буду сплачувати податки!» — відповідає на запитання про це. Ніколи не прагнув і до Голлівуду: на батьківщині йому — найкраще.
ІГНОРУЮЧИ ВІК
Про все, чим із висоти своїх років хотів би поділитися з шанувальниками, П’єр Рішар написав у автобіографічній книзі «Я нічого не знаю, але все скажу», виданій 2015 року. Хоча про свій вік давно намагається не згадувати. «Чим менше думаю про свої роки, тим краще почуваюся! Якби кожен день нагадував собі, що мені ось-ось стукне 80 років, то, напевно, не мав би сил навіть вилізти з ліжка», — сказав він свого часу. Та минає час, а П’єр Рішар, на відміну від багатьох своїх ровесників, продовжує вести активний спосіб життя — і регулярно зніматися! Серед недавніх успіхів його поважних без малого 87 років — ролі в комедіях «Містер Штайн іде в онлайн» (2017), «Від сім’ї не втечеш» (2018), «Брут проти Цезаря» (2020), а також мелодрамі «Kроляча лапа» (2020).
«Треба постійно підтримувати в собі цікавість до навколишнього світу, відкривати нові джерела натхнення і дозволяти життю дивувати себе. Мабуть, це найцінніша порада, яку я можу сьогодні дати молодим», — каже актор. І розповідає, що найбільше йому до вподоби пересуватися Парижем на улюбленому мотоциклі, і що дотепер прагне мандрів та любить смачно поїсти, до того ж, пропустивши за обідом пару бокалів вина. Його коментарі й свіжі світлини регулярно з’являються на персональному франкомовному сайті кіноактора, і зараз у його намірах — узяти участь у фестивалі кінокомедій, який відбудеться в місті Лілль цієї осені.
Підготувала Ольга ГОЙДЕНКО.