27 лютого набув чинності Закон №1213-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення правового регулювання дистанційної, надомної роботи та роботи із застосуванням гнучкого режиму робочого часу». Документом на законодавчому рівні унормовано питання дистанційної та надомної праці. Відповідні зміни буде внесено в КЗпП і Закон «Про охорону праці».
Також впроваджується поняття «гнучкого режиму робочого часу» — форми організації праці, яка допускає встановлення іншого графіку роботи, ніж визначений правилами внутрішнього трудового розпорядку за умови дотримання встановленої денної, тижневої чи тимчасової норми тривалості робочого часу.
Надомна робота — це така форма організації праці, коли робота виконується працівником за місцем його проживання або в інших визначених ним приміщеннях, які характеризуються наявністю закріпленої зони, технічних засобів (основних виробничих і невиробничих фондів, інструменту, приладів, інвентарю) або їх сукупності, потрібної для виробництва продукції, надання послуг, виконання робіт або функцій, передбачених установчими документами, але поза виробничими або робочими приміщеннями власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу.
При виконанні надомної роботи робоче місце є фіксованим та не може бути змінене з ініціативи працівника без погодження з власником. У разі неможливості виконувати роботу на фіксованому робочому місці з незалежних від нього причин працівник має право його змінити за умови повідомлення власника або уповноваженого ним органу не менше, ніж за 3 робочі дні до такої зміни у спосіб, визначений трудовим договором про надомну працю.
При надомній роботі на працівників поширюється загальний режим роботи підприємства, а тривалість робочого часу не може перевищувати встановлені КЗпП норми.
Виконання надомної роботи не тягне за собою змін у нормуванні, оплаті та не впливає на обсяг трудових прав працівників.
Забезпечення засобами виробництва, матеріалами та інструментами, необхідними для виконання працівником надомної роботи покладається на власника або уповноважений ним орган, якщо інше не передбачено трудовим договором.
Дистанційна робота — це форма організації праці, за якої вона виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією власника або уповноваженого ним органу, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.
У разі запровадження дистанційної роботи працівник самостійно визначає робоче місце та несе відповідальність за забезпечення нешкідливих і безпечних умов праці на ньому.
Працівник на власний розсуд розподіляє робочий час, на нього не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не визначено трудовим договором. При цьому загальна тривалість робочого часу також не може перевищувати норми, передбачені КЗпП.
За погодженням між працівником і власником підприємства, виконання ним дистанційної може поєднуватися з виконанням роботи на робочому місці. Працівникові, який виконує дистанційну роботу, має бути забезпечено гарантований період вільного часу для відпочинку (період відключення від комунікацій).
