Садівники-аматори останнім часом частіше намагаються вирощувати ще донедавна не надто популярні культури. Сьогодні вже нікого не здивуєш, приміром, на Київщині врожаєм персиків, інжиру чи навіть хурми. Один із таких «екзотів» — мигдаль звичайний, з найдавніших горіхоплідних культур. Є два його види — гіркий (дикорослий) і культурний (солодкий), про який піде мова.
Ядра мигдальних горіхів надзвичайно смачні і корисні. Вони містять 50—70 відсотків олії, чимало білків, вуглеводи, клітковину, фосфор, калій та безліч інших речовин, необхідних організму людини. Їх застосовують при анемії, цукровому діабеті, виразці шлунка і дванадцятипалої кишки, гастритах, ниркових кольках, бронхіальній астмі, безсонні, мігрені, судомах і як протикашльовий засіб.
Особливу цінність має мигдальна олія, яка поліпшує роботу шлунково-кишкового тракту, збуджує апетит, знімає здуття кишечнику. Ефективно діє як заспокійливий засіб при боляху серці, знімає запалення при пневмонії, болях у горлі тощо. Важливо, що при зберіганні не гіркне.
Деревина мигдалю дуже щільна і незамінна для виготовлення дорогих столярних виробів, різних сувенірів, чудово піддається поліруванню.
Вирощувати його просто. Мигдаль доволі зимостійка культура. Основні сорти витримують мороз до мінус 25 градусів та незначні приморозки після цвітіння.
Іноді за суворої зими його пагони можуть трохи підмерзнути, але згодом легко відновлюються. Щоб забезпечити найкращі форму, ріст і весняне цвітіння, рекомендують вибирати для посадки найбільш відкриті сонячні ділянки.
Мигдаль цінний тим, що до ґрунту не вибагливий, може рости навіть на глинистому. Однак не переносить близького залягання ґрунтових вод. Культура дивовижно посухостійка, оскільки його скелетні корені проникають дуже глибоко. Росте швидко, рясно даючи кореневу поросль. Плодоносити починає рано. Стійкий до хвороб.
Особливо варто відзначити декоративні властивості цієї культури.
Зацвітає мигдаль дуже рано, ще до розпускання листя. Плід — кістянка, у міру дозрівання навколоплідник зморщується і розтріскується, після чого кісточка падає на землю.
У декоративному садівництві особливо цінують сорти мигдалю з махровими квітками — ніжно-рожеві бутони створюють над стовбурами ніжні хмаринки. Але і після цвітіння не втрачає своєї декоративності. Дуже привабливий трилопатевий вид мигдалю. Мигдаль—однодомна, перехреснозапильна культура. Тому вирощувати саджанці слід мінімум двох сортів.
Ландшафтні дизайнери радять висвджувати мигдаль на тлі хвойних рослин в японських садах — в оточенні великих каменів. Можна і як солітерні, тобто поодинокі посадки. Мигдальні дерева добре переносять обрізування і підходять для формування у стилі бонсай. Завдяки декоративності і компактним розмірам його рекомендують висаджувати поблизу будинків та альтанок.
Розмножується мигдаль насінням або вегетативно — окуліруванням та поростю. Підщепою при окуліруванні є персик або слива. А сам мигдаль є хорошою посухостійкою підщепою для персика та абрикоса. Щеплені деревця наступного року навесні слід обрізати на 3—4 см вище місця щеплення.
Горіхи перед посадкою замочують на 2–3 доби, щоденно змінюючи воду. Терміни посадки — свіжозібраним насінням у жовтні листопаді або навесні (березень—квітень), але тоді його потрібно перед цим 3—4 місяці стратифікувати у вологому грубозернистому піску при температурі 1—5 градусів (не вище 10). Час від часу горіхи перемішують та за потреби пісок зволожують. За осіннього посіву глибина загортання насіння — 7–8 см, весняного — 5—6 см.
Сіянці мигдалю ростуть швидко. Для їх висаджування завчасно копають 60×60 см. Після посадки пристовбурні кола потрібно замульчувати торфом, не засипаючи кореневу шийку. Догляд полягає у регулярному розпушуванні ґрунту, прополюванні бур’янів. Рослини, висаджені з осені, мають більш сприятливі умови для приживлення, ніж весняні.
У перші 3 роки формують крону з 3–5 скелетних гілок та провідника, можна й у вигляді куща. Старі або пошкоджені дерева легко відновлюються після омолоджувальної обрізки. Врожай мигдаль формує на одно-дворічних пагонах. Тому після цвітіння дерева слід ретельно оглянути і вирізати всі старі гілки, залишаючи молоді пагони.
Навесні його підживлюють гноєм, суперфосфатом, селітрою. Мінеральні добрива краще вносити восени після збирання врожаю (70—100 кг суперфосфату, 60—100 сульфату амонію, 100 кг калійної солі), а навесні перед цвітінням — 200 кг сульфату амонію на 1 га. Пізньої осені можна внести opганіку (гній, компост, пташиний послід).
Краще обирати сорти мигдалю з тонкою шкаралупою — у них вищий відсоток виходу ядра.
