Гнучкість і пластичність зазвичай вважають перевагою та ознакою молодості організму — адже далеко не кожен може зробити «місток» або сісти на шпагат. Але водночас надмірна рухливість суглобів здатна завдати людині певних проблем. «Порадниця» з’ясувала, в яких випадках варто турбуватися.
КОЛИ «ГУТАПЕРЧЕВІСТЬ» ВВАЖАЮТЬ ХВОРОБОЮ
— Безсимптомна гіпермобільність суглобів (підвищена гнучкість) зустрічається дуже часто — майже у третини населення, і її вважають фізіологічною особливістю, а не захворюванням, — пояснює ортопед-травматолог вищої категорії Юрій ШИМОН. — Такі люди часто роблять успішну кар’єру, наприклад, танцюристів, гімнастів, артистів цирку.
Але приблизно 10 відсотків людей із «гутаперчевими» здібностями відчувають дискомфорт — зокрема їх турбують суглобові або м’язові болі, часті травми (вивихи, розриви зв’язок). І тут уже говорять про синдром гіпермобільності суглобів (СГС).
СГС означає патологічну рухливість або нестабільність суглобових зчленувань, що виникає через аномальну підвищену еластичність сполучної тканини. У людини із СГС суглоби рухаються в обсязі, який перевищує нормальний обсяг рухів, — наприклад, вона може вигнути назад коліна чи лікті. Надрухомими можуть бути як один, так і кілька суглобів одночасно. Синдром частіше зустрічається у підлітків і жінок, із віком його прояви часто зменшуються.
НАША ДОВІДКА
Суглоби — місця зчленування кісток. Вони дозволяють частинам тіла гнутися й здійснювати різні рухи. Навколо кожного суглоба розташовані зв’язки — еластичні стрічки сполучної тканини, що підтримують суглоб із усіх боків, а також регулюють амплітуду його руху та мінімізують ризик вивиху.
У ЧОМУ ПРИЧИНА
За словами лікаря, точна причина розвитку синдрому невідома. Вважають, що гіпермобільність може бути як спадковою, так і набутою.
Виділяють дві форми СГС: локальну (аномально рухливими є лише один або кілька суглобів) і генералізовану, коли всім основним суглобам властива підвищена гнучкість. Причинами розвитку локальної форми синдрому вважають різні травми, запальні патології, тривалі спортивні тренування, заняття балетом, йогою або художньою гімнастикою, що призводять до надмірного розтягування м’язів і зв’язок, а також важку фізичну роботу з одноманітними рухами.
Генералізована гіпермобільність зазвичай має спадковий характер і пов’язана з мутацією генів, що призводить до порушення вироблення колагену, від якого залежить еластичність сполучної тканини. В результаті зв’язки та сухожилля стають занадто розтяжними, перестають належним чином підтримувати суглоби та обмежувати амплітуду їхнього руху.
Також СГС може виникнути як супутня патологія при таких захворюваннях, як синдром Елерса-Данлоса чи синдром Марфана.
ЯКІ СИМПТОМИ МАЮТЬ НАСТОРОЖИТИ
Основні ознаки синдрому гіпермобільності суглобів:
- згинання та розгинання суглобів із перевищенням показника норми, що не спричиняє дискомфорту;
- наявність постійних хворобливих відчуттів у суглобах, які посилюються навіть при незначних і помірних фізичних навантаженнях або легкій травмі;
- часті болі в спині, грудному відділі хребта, а також наявність сколіозу, плоскостопості, клишоногості;
- часті вивихи, підвивихи, підгортання ніг і розтягнення зв’язок, особливо при гіпермобільності плечового, колінного або гомілковостопного суглобів;
- наявність синовіту — запалення оболонки суглобів;
- біль у м’язах, зв’язках і сухожиллях, м’язова слабкість, швидка стомлюваність.
До позасуглобових проявів патології належать надмірно розтяжна тонка шкіра, ранній розвиток варикозу, поява синців навіть після незначних травм, проблеми з роботою серця, шлунково-кишкового тракту, сечового міхура та інших органів.
ДІАГНОСТИКА ТА ЛІКУВАННЯ
— Синдром гіпермобільності суглобів не можна залишати поза увагою, оскільки він є фактором ризику для виникнення раннього артрозу та інших хвороб суглобів і хребта, здатних серйозно обмежити рухливість, — упевнений Юрій Шимон. — Діагноз ставить ортопед-травматолог на підставі опитування, огляду пацієнта та спеціальних тестів. Лабораторні та інструментальні дослідження (аналізи крові, МРТ) призначають для виключення інших захворювань із подібними симптомами. Крім того, можуть знадобитися консультації інших фахівців: ревматолога, генетика, ендокринолога, невролога.
Лікування СГС спрямоване на усунення причин патологічного процесу в організмі та полегшення симптомів синдрому. Воно зазвичай включає медикаментозну терапію (місцеве використання мазей і гелів, що розігрівають або охолоджують, прийом знеболювальних препаратів і вітамінних комплексів), масаж, фізіопроцедури, вправи лікувальної фізкультури для зміцнення м’язів і зв’язок, а також корекцію режиму дня і рухової активності.
Іноді, для додаткової фіксації суглоба, схильного до вивихів, рекомендують носіння ортезів.
Ірина КАДЧЕНКО.
