Надто довго високопосадовці (й ми слідом за ними) стверджували, що в нашій країні сексу немає. А отже, й проблема статевого виховання неактуальна. І якщо дитина зверталася до мами чи тата з «незручними» запитаннями про те, звідки вона взялася, ті зазвичай заводили мову про традиційні капусту, лелеку, магазин або взагалі вважали за найкраще вдавати, що не чують. Бо в уяві багатьох батьків запитання щодо статевого життя здавалися чимось забороненим, ганебним.
Проте замовчування проблеми не означає, що її не існує. На розмову про статеве виховання дітей наш кореспондент Тетяна ЗАРІЧНА запросила дитячого гінеколога Ірину ВОВК.
— Проблему статевого виховання дітей почали активно обговорювати лише кілька років тому. Дехто й досі переконаний, що її взагалі немає, що це — звичайна данина моді. Дехто вважає статеве виховання необов’язковим, а то й шкідливим.
— Пригадую одну з телепередач із Храму кохання в Індії. Там на стінах зображено чоловіків і жінок у різних еротичних позах. Журналіст сказав тоді, що хотів би дожити до того часу, коли зможе спокійно привести сюди свою дитину, і та дивитиметься на зображення й сприйматиме це нормально.
Проблема статевого виховання існує, і маємо говорити не про те, вести його чи ні, а про те, хто і як це має робити. Найперше — сім’я. Батьки повинні коректно й делікатно пояснювати синові чи доньці, звідки беруться діти, як це відбувається тощо. Потім — школа. Тут підлітки мають одержувати кваліфіковані відповіді на запитання, що їх цікавлять. І нарешті, ми — лікарі. Проте, на жаль, надто багато втрачено та прогаяно у питаннях статевого виховання. Бо ні сім’я, ні школа досі цим по-справжньому не займалися. Ті уроки валеології, що проводили в школах, не відповідали своєму призначенню, та й не було вчителів-фахівців, які уміли б говорити з дітьми про інтимне життя відверто — і водночас красиво.
Лікарі ж зустрічаються з підлітками, коли вже треба вести мову не про анатомію та фізіологію, а про контрацепцію. Наші наукові дослідження, опитування свідчать, що діти іноді починають статеве життя з 12—13 років. Чимало дівчаток зустрічають 16-річчя, пройшовши через аборт. Тому ми просто зобов’язані говорити про засоби запобігання небажаній вагітності та захворюванням, що передаються статевим шляхом.
Ось у чому складність статевого виховання, яке — хочу особливо наголосити — є важливою частиною системи планування сім’ї.
— Кажуть, краще розпочати статеве виховання на рік раніше, ніж запізнитися бодай на годину. Тож із якого віку треба починати?
— З пелюшок. Треба вчити дитину доглядати за собою, поважати своє тіло. Якщо дівчинка, жінка його поважатиме, то поважатимуть і інші. Статеве виховання не може бути занадто раннім, а тільки запізнілим.
От ви казали, що багато хто з батьків вважає його зайвим і навіть шкідливим. Але, на щастя, таких дедалі меншає. Часто вони не можуть, не вміють дати дітям потрібну інформацію і з полегшенням зітхають, дізнавшись, що це за них зроблять фахівці. Добре, коли фахівці читають лекції на теми статевого виховання. їх спрямованість залежить від віку дітей. 10—13-річним треба розповідати про гігієну тіла, фізіологію, про зміни, що відбуваються в організмі внаслідок статевого дозрівання, про те, як виникає вагітність. Ну, а зі старшокласниками обов’язково слід говорити про захворювання, що передаються статевим шляхом, і, звичайно ж, про засоби запобігання їм — методи контрацепції. І пояснювати, що потрібно чинити так, аби вагітність була тільки бажаною. Діти слухають лекції із цікавістю і ставлять багато запитань, якими дивують навіть нас, фахівців.
— Дивують дорослістю своїх запитань?
— Так. І ми ще раз переконуємося, що треба говорити з ними про це, не відмовчуватися. Із дівчатками має працювати акушер-гінеколог, з хлопчиками — лікар-андролог. Бо не все, що треба, скажеш хлопчикові у присутності дівчинки — і навпаки.
— Діти своїми запитаннями, поведінкою часто ставлять нас, дорослих, у складні ситуації. Зрозуміло, «капустяні» часи минули, і розмовляючи з дітьми, треба називати речі своїми іменами. А як бути із сексуальними іграми дітей, з мастурбацією? Вдавати, що нічого не сталося?
— Е, ні. Дуже часто дитячі мастурбації бувають вторинними, виникають на тлі запальних захворювань статевих органів. Дівчинку, скажімо, щось непокоїть, вона намагається це усунути і починає мастурбувати. У такому разі треба обов’язково звернутися до дитячого гінеколога. Якщо ж зовнішньої причини не виявлено, тоді — до психіатра, психотерапевта. Причину обов’язково треба з’ясувати. Якщо ж не звертати уваги, це може стати звичкою.
— Як нам відомо, раніше про статеве виховання дбали найменше. Проте були якісь моральні засади, усталені поняття. Цінували цноту, юнки дорожили своєю честю. А тепер це нібито й не модно, і дівчатка квапляться розпрощатися зі своїм скарбом у 12—13 років. Чому? Дехто схильний пояснювати це засиллям еротичної та порнографічної літератури й кінофільмів, доступністю сумнівних сайтів.
— Напевне, саме так воно і є. Як на мене, то я заборонила б таку літературу, телепередачі, сайти, що нічого доброго не дають, а наша дітвора на неї кидається, як метелики на світло. А ще дається взнаки акселерація.
— Діти почали раніше пробуджуватися фізіологічно?
— У них раніше з’являється інтерес до питань стосовно статі.
— А як самі підлітки пояснюють свої ранні статеві зв’язки?
— Пояснення різні: інтерес, потреба, кохання… Проте, напевне, вони б і не квапилися «подорослішати», знаючи, як сумно можуть закінчитися для них статеві зв’язки. Тут діє принцип стадного інстинкту: як усі, так і я. Аби протиставити себе іншим, треба бути особистістю. Фахівці завжди мають говорити своїм юним пацієнтам про небажаність ранніх статевих зв’язків, про те, що це від них нікуди не втече, що повинні бути кохання, повага одне до одного. Якщо ж уже стали на цей шлях, то секс має бути безпечним.
— Проте, хоч яким безпечним він буде, однаково секс у ранньому віці шкодить здоров’ю, чи не так?
— Інтимні стосунки — не те, чим мають займатися підлітки. Їм треба ще рости, розвиватися. Вони не дозріли для цього ні фізично, ні морально, ні економічно. Про яке задоволення може бути мова, коли 60—80 відсотків жінок не відчувають оргазму до пологів? Та й стосунки між чоловіком і жінкою змінилися. Наприклад, теперішні чоловіки, одружуючись, не цікавляться, кого беруть собі за дружину: дівчину чи жінку. Можливо, ще й тому дівчата не дорожать своєю честю — а навіщо?
— У народі є мудре прислів’я: бережи честь змолоду, а здоров’я змалку. Напевне ж, є для чого берегти.
Виникає велика загроза міцності майбутньої сім’ї. Жінка з багатим сексуальним досвідом — не завжди щаслива знахідка для чоловіка. У давніші часи хлопчиків і дівчаток виховували окремо і вельми суворо. Тодішні моральні засади не дозволяли переступити певну межу. А нині?
— А нині ми стоїмо перед необхідністю навчати контрацепції підлітків з 12—14 років.
— І ще раз підкреслю, що навчати таки треба. Іншого виходу немає. Ось вам факти. 1994 року в Україні на дівчаток до 17 років припадало до 30 тисяч абортів. Зараз ця цифра менша, однак аборти серед підлітків і досі є. А якби ми — батьки, вчителі, лікарі — вчасно поговорили з дітьми, можливо, такого і не було б. Кожна мати чи батько, почувши про це, мабуть, подумає: це не наші діти, їх це не стосується. Ще й як стосується, бо їхня донька, можливо, живе статевим життям, а то й уже розплачується за свою легковажність.
— Тисячі абортів серед підлітків! Та це ж росте ціла армія безплідних у майбутньому жінок.
— Статистика свідчить, що після першого аборту безплідними стають 25 відсотків жінок, після другого — 60. Ідеться про майбутнє нації. Отож справді настав час серйозно зайнятися статевим вихованням наших дітей. Та і батьків багато чому треба вчити.
