Митця впізнають за плодами його — і це не лише картини, а й вираз облич шанувальників, потічок яких розливається виставковою залою, не міліючи. Та ще більше — це стан душі людської, що радо всотує сонячність живописного Дива, створеного з талантом і любов’ю. Божий дар, невичерпний, як саме життя, спонукає творити й у найважчі часи, аби світ став світлішим — і мисткиня Катерина КОСЬЯНЕНКО є тому живим прикладом.
Заслужений художник України, членкиня НСХУ, яка свого часу закінчила Національну академію образотворчого мистецтва й архітектури, стажувалася в Cite Internationale des Arts у Парижі й у Краківській академії образотворчого мистецтва ім. Я.Матейка, вона працює в різних техніках живопису.
Катерина — успішний іконописець; зокрема, розписала іконостас і відтворила з музейних взірців неймовірної краси храмові ікони — Благовіщення та Києво-Братської богородичної — для однойменної церкви ПЦУ при НаУКМА. Її твори живопису, які часто розпочинає творити під музику, мов заповітна мрія, здатні позбавити сну шанувальників таланту. І не випадково саме її картини були обрані для художнього оформлення та обкладинки книжки «Орден мовчальниць» Катерини Калитко, за яку поетка отримала 2023-го Національну премію України імені Тараса Шевченка: прекрасне притягальне для прекрасного. Так само плідна співпраця художниці й поета 5 років тому склалася і з Сергієм Жаданом.
Лауреатка багатьох конкурсів і відзнак, от уже 25 років вона бере участь у всеукраїнських художніх виставках. «Victory. Kyiv», яка триватиме в Музеї книги і друкарства України в Києво-Печерській лаврі до 4 квітня, — тридцять шоста в її яскравому творчому житті.
Абсолютна більшість її останніх робіт так чи інакше переосмислюють події війни, пережитого як самою художницею, так і іншими українцями, тож багато хто впізнає в них і свою історію, а ще — сподівання, очікування у прийдешньому. Бо, ніде правди діти, найзаповітніша мрія в нас нині — спільна для всіх українців.
У центрі зали — картина «Перехід», написана ще до повномасштабної війни. На ній — люди, які стоять на тротуарі, чиє життя наче поставлене на паузу в очікуванні зеленого сигналу світлофора, пояснює художниця. Каже, їй примарилась ця картина з багатофігурною композицією, з не схожими ані зовні, ані за характерами людьми, які раптово опинилися поруч. Ця величезна робота, над якою працювала понад пів року, була використана і для ілюстрації книжки Сергія Жадана «Список кораблів».
ПЕРЕДБАЧЕННЯ НА ПОЛОТНІ
Саме картина «Перехід» спонукала Сергія Жадана сказати про художницю: «А Катя малює те, що я пишу!» Тоді вона зрозуміла: має працювати над картинами для цієї книжки саме в такому ключі. Тож «Перехід» започаткував новий етап у творчості Катерини Косьяненко. Невдовзі була створена картина «Воїнство» для книжки Сергія Жадана. Він із 2014-го волонтерить, тож у «Списку кораблів» майже не було віршів про мирне життя, але дуже багато війни. Катерина прочитала цю збірку перед початком роботи, і тому саме у «Воїнстві», першій з цієї серії, — найбільше горя і смутку. Саме такою майбутня картина наче постала перед очима художниці, хоч не могла тоді пояснити собі, звідки ця композиція. Неймовірно, але зображене на картині 2019 року виглядає так, наче її було створено за мотивами відомої на весь світ світлини людей під мостом в Ірпені навесні 2022-го. Можливо, це справді — передчуття прийдешньої біди?
— Тоді, 2019-го, насправді було гнітюче відчуття чогось тяжкого, що насувається на нас. Та пояснити його не могла: адже війна тривала з 2014 року, і ми про це не забували. Розуміла: щось має статися, але коли — питання часу. Та все ж не уявляла собі того, що трапилося, — згадує Катерина. І як тут не пригадати вже кимось сказане: «Митець у своєму баченні може випереджати час»?!
ШЛЯХ КРІЗЬ ВИПРОБУВАННЯ
Повномасштабна війна застала її в Києві. Спершу не уявляла, як жити далі, й думала, що взагалі не зможе працювати. Та коли довелося подовгу сидіти в бомбосховищі, зрозуміла: має там хоча б малювати з натури, щоб не збожеволіти. Тож почала фіксувати на папері всіх, кого бачила поруч, — людей, песиків…
А потім Катерину з мамою запросив до Чернівців її арт-директор, Віктор Грищук: мовляв, приїздіть, тут спокійніше, безпечніше. Дорога видалася непростою. Облаштовуючись на новому місці, подумала: зможе тут хіба що робити якісь начерки з натури. Чи писати етюди. Але Віктор сказав: хоче надати приміщення, де в неї буде майстерня, і допомогти, щоб почала малювати. З власної ініціативи купив Катерині фарби, полотна, бо ж усе її залишилося в Києві. Підсумував: «Якщо не хочете — не малюйте». Та Катерина, як людина відповідальна, подумала: якщо вже їй купили фарби, то просто не зможе нічого не робити — й пішла малювати.
Першою стала робота «Блокпост» про їх подорож до Чернівців. Згадати було що: коли їхали з Києва, на Житомирській трасі вже стояли ворожі танки, в багатьох селах підірвали мости, й вони без навігатора дивом виїхали на Хмельницький. У селах усюди були блокпости, на яких чергували не професійні військові, а звичайні українські дядьки — відповідальні, напружені. Та найбільше вразило те, що в цих селян були якісь іконописні обличчя — їх і відтворила в цій картині.
Почавши малювати, вона постійно читала новини (як і всі ми тоді, та й дотепер), тож була в курсі нових подій. Трагедія Бучі стала відправною точкою для другої роботи художниці про цю війну під назвою «Сховище», хоч подібне траплялося, на жаль, не лише там. Є у цій серії і робота «Святий Миколай», на якій чудотворець рятує людей на човні після затоплення Каховської ГЕС…
Численні ідеї картин як відгуків на події війни надихнули робити серію про Перемогу. Катерина вирішила таким чином фіксувати найпам’ятніші події, які сильно зачепили її, та власні рефлексії на це.
— Бо Перемога складається, зокрема, й з утрат, із горя, з різних страшних подій. Допоки триватиме війна, серія й надалі буде поповнюватися новими картинами. Веду цей мистецький літопис як щоденник війни, аби потім, коли прийде Перемога, ми не забували про її ціну, — пояснює свій задум.
Та живописні полотна — далеко не єдиний внесок самої мисткині в нашу Перемогу. Зокрема, вона постійно донатить на наше військо коштами від продажу картин: адже багато друзів, колег-митців — на фронті. Нині триває збір на набої вартістю по 300 грн художнику Вакулі, який разом із побратимами за один день відбив 16 атак на Авдіївському напрямку.
— Буду вдячна, якщо й мої шанувальники долучаться хоч невеличкими благодійними внесками до цього збору, — каже художниця, — на картку: 4149 6293 5971 2247.
Або на банку: https://send.monobank.ua/jar/6feX98h4zc
ПРАВДА ВІЙНИ
Чоловік Катерини з перших днів повномасштабної війни теж пішов у Тероборону. Його побратими впізнають себе на її картинах, і радо показують, хто з них де зображений.
— Михайла мого комісували через травми 2023 року. Він розуміється на справжній зброї, тож допомагав мені з останніми роботами. Буває, приходить і каже: «Ось ця труба має бути ширшою, а тут має бути курок, а ось це ти намалювала неправильно, так воно стріляти не буде». Такий ось у мене суворий цензор, справжній військовий консультант! Пригадуєте картину «Тихої ночі»? Там юнак у середньовічних строях тримає на плечі ПЗРК «Ігла». Цей комплекс був на озброєнні в срср, застосовувався в Афганістані, а зараз наші бійці збивають ним крилаті ракети. І от ми з чоловіком спеціально кілька днів розбиралися за відео, як працює ПЗРК, аби я змогла його потім намалювати за всіма правилами! Так само було і з автоматом Калашнікова, тож маю фундаментальний досвід, — сміється художниця.
Частина постатей на повен зріст на виставлених картинах наче обрамлена мініатюрними сюжетними вставками. Це нагадує ікони християнських святих, де по периметру зображені сцени з певного житія. Цікаво, як мисткиня знаходила інформацію про своїх персонажів? І хто вони — збірні образи чи реальні люди?
Вона підтверджує: схожість із житійними іконами тут очевидна. Відкриває секрет: спершу зображувала реальних людей, життя яких їй було відоме. Картина «Очі в небі» (так називають аеророзвідку, нагадує художниця) — це присвята реальній людині, її хорошому товаришу, з яким разом училися в Академії.
— Він на фронті з 2014-го, і зараз в аеророзвідці, дай Боже йому здоров’я. Власне, у цій роботі він портретно не схожий на себе, але це його образ, його історія. Я таким його собі побачила й намалювала, хоч і невідомо, чи він знає про це. Вони з побратимами зараз на нулі, ми збирали їм на акумулятори, і я знаю, що він живий, — світлішає обличчям Катерина.
…А згодом вона зрозуміла: набагато цікавіше за життєпис однієї людини фіксувати події, які щодня зараз відбуваються: кудись прилетіла ворожа ракета, десь рятують людей, хтось потрапив до лікарні, хтось — тікає в Європу, а когось іншого викликали до ТЦК. Військові також висвітлюють побутові, фронтові миті, втрату побратимів. Тож, зайшовши в новини на 5 хвилин, можна знайти там реальні сюжети для безлічі картин, і все це — літопис нашого життя.
— Я просто фіксую те, що мене найбільше вразило, — вкотре каже мисткиня.
МІСІЯ МИСТЕЦТВА
Мистецтво для Катерини Косьяненко — це «вертикаль, яка може впроваджувати людину до неба, знизу вгору, і згори вниз». Та, на її думку, «мистецтво все-таки повинне підносити, і вектор має зберігатися цей — знизу вгору — до світлого, до чогось прекрасного, до того, що нас підносить, що нас тримає. Тому що вниз скотитися — немає проблеми! А мистецтво — це такий вертикальний каркас, взявшись за який, ми можемо стати трошки вище — і все-таки піднестися». Воно зароджувалось як піднесення людини від матеріального світу до небесного, пояснює художниця. І перепрошує за пафос, водночас наголошуючи: вона так бачить.
Іще одне диво і загадка творчості Катерини Косьяненко — от як їй вдається — а таки ж удається! — розповідаючи про цю війну, уникати відтворення найжахливішого з того, що її завжди супроводжує. Її роботи сповнені світла. І людям стає краще на душі просто від того, що бачать ці картини…
— Нам треба вірити в хороше. Тримати віру, насправді, це — найважче. Я намагаюся цим кольором, і цим світлом, і таким небуквальним зображенням війни тримати в людях віру, що все-таки ми йдемо до світла. Тому й роблю максимально все від мене залежне, щоб це було світло, щоб це було яскраво, щоб усе-таки викликало віру, надію, любов. Нам зараз треба максимально радіти мінімальному, бо війна загострила відчуття миті, ми розуміємо, що кожна мить може стати останньою. Щоправда, таке захопливе її відчуття водночас несе і піднесення, й горе, — але піднесення таки перемагає, — переконана Катерина Косьяненко.
Каже, що власний оптимізм черпає з якихось маленьких, миттєвих життєвих радостей: ось сонце вийшло, там квіточка проросла. А в нас його підтримує в інший спосіб. Як живописець досконало опанувала професійну теорію кольору і знає, що той може сильно впливати на психічний стан людини. Тому старається робити так, щоб кольори її картин впливали на шанувальників позитивно.
За ці два роки її роботи вже виставляли в Чернівцях, Коломиї, Івано-Франківську, Львові. Та життя в Україні зараз таке динамічне, що важко планувати тут щось. Вважає, було б доречно повезти ці картини до Європи, до Америки, бо це — просвітницька місія, а багато людей у світі досі не можуть втямити сутності цієї війни. Мистецтво ж допомагає порозумітися з тими, кому складно збагнути розповіді про Україну, чи важко повірити у правдивість світлин і відео, які ці люди вважають сфабрикованими.
— Та декого з них таки «зачіпає» образотворче мистецтво, живопис чи музика, тож маємо охопити всі доступні сфери, аби розповісти всьому світові, кожній людині, що відбувається в Україні, — підсумовує глобальні наміри.
СВІТ ЇЇ КАРТИН
Земні люди й святі на недавніх роботах Катерини Косьяненко такі подібні обличчями до ликів на іконах, які вона колись малювала! Здається, святі — серед нас, і разом із нами боронять Україну, як-от на картині «Червона калина». Зображення одних із найулюбленіших українцями святих — Георгія, Варвари, Катерини, — досить реалістичні. Навколо них — невеличкий острівець духовного захисту, за межами якого на синьому тлі «нашкрябані» контури танків, зброї тощо.
— Хоч ми і живемо в матеріальному світі, та в нас є ще світ духовний, і я думаю, що вищі сили нас теж підтримують. А люди, які багато пережили, яких зараз із повним правом можна назвати Героями, можливо, колись іще стануть святими. Адже ті святі, до яких ми молимось, теж раніше були реальними людьми, допомагали співвітчизникам. Тому намагаюся наблизити один до одного світи високого та матеріального, показати, що вони співіснують у нашому житті, й про це не варто забувати. Бо коли надто зосереджуємось на матеріальному, можемо забути про підтримку вищих сил, а так не можна! Все тимчасове минеться, а вічним є святе і духовне, яке тримає світ. Тож і нагадую людям: вищі сили підтримують нас! — переконана художниця.
Її упевненість надихає. І назва серії картин — «Victory» — така тепла для українського серця. Ми ж пам’ятаємо, що митці здатні побачити щось раніше за решту. Можливо, уже є задум і головної картини серії — на честь найочікуванішої українцями новини?
— Маю роботу, яка називається «Гарна новина» — і ми всі знаємо, про яку новину йдеться. На ній у небі — білий голуб, і люди левітують, піднесені над землею. Поки що це для мене, певно, найсвітліша з моїх робіт про Перемогу, про те, яким буде цей день, і про що кожен подумає, в якому моменті ця новина кожного з нас застане. А як далі — будемо бачити! Я дуже стараюся тримати віру, хоч це не так просто…
Та серед її робіт є ще одна, яка вабить до себе уже самою назвою — «День нашої Перемоги». На ній під жіночою і чоловічою постатями, які майже парять у червоній заграві, далеко внизу — крихітне, цілком упізнаване зображення кремля, який догорає… Отож на часі запитати про пророчу силу живопису.
— Я чекаю на це! — сміється Катерина. — Тому що мої живописові пророцтва завжди збуваються! Які маю докази? Наприклад, дівчатам, які хочуть вийти заміж, малюю портрети, — і це стається!
Можу розповісти реальну історію. Одна моя подруга дуже хотіла вийти заміж, але не мала гідної кандидатури, і дуже сумувала через самотність. Я ж тоді працювала над картиною «Перехід» і кажу їй: слухай, у мене зараз багато персонажів, розкажи, якого чоловіка ти бачиш поряд, і я його тобі намалюю. Вона доволі детально описала, яким той має бути, — і я намалювала такого, на свій страх і ризик. Уявіть собі, невдовзі після того вона зустріла саме такого чоловіка і вийшла за нього заміж!
Тож я вірю в те, що й намальоване мною на картині «День нашої перемоги» — неодмінно станеться. Просто хотілося б, щоб якнайшвидше, і з найменшими втратами з нашого боку, — каже на завершення розмови.
Ольга ГОЙДЕНКО.
