У період війни саджати городи особливо важливо. Кажуть, англійці під час Другої світової вирощували моркву навіть на газонах. Власна городина також може стати зброєю проти окупанта, який використовує нестачу продовольства як зброю.
Чи не першими зазнали атак ворога громади Бучанського району на Київщині. Страшна окупація тривала понад місяць. У важкі часи кожен проявляє свої найкращі якості – серед тутешніх мешканців виокремилися волонтери, які не залишили людей сам на сам, а шукали способи доставити гуманітарку і медикаменти, координували необхідну допомогу. Далі перейнялися тим, що скоро садити городи і знадобиться насіння. Тому ще в березні звернулися до насіннєвих компаній з проханням про допомогу жителям Ворзеля.
Це курортне селище, в якому переважає приватна забудова: кожен із городом і садом. Багато містян тут мають земельні ділянки. Ворзель було звільнено від окупації 1 квітня, тож населення, оговтавшись, активно відреагувало на акцію «Сади Перемоги».
Охоче відгукнулись на заклик волонтерів компанії «Сингента Україна» (одна з лідерів світового агробізнесу) та «Рійк Цваан», які надали широкий спектр овочевого насіння, а також засоби захисту рослин.
Серед бажаючих отримати насіння було подружжя Світлани й Олександра, їм по 34 роки. Раніше жінка са-
дила тільки квіти, а чоловік займався газоном. Саме в цей непевний час вирішили зайнятися городництвом, і хоч не мали особливих навичок праці на землі, але при бажанні можна всьому навчитися. Кажуть, саме ця діяльність їх виводить із «шоку війни». Вже встигли зробити теплицю, посія ти помідори на розсаду…
Про акцію їм повідомила мама Світлани – ворзелянка Ганна Євтушенко, яка першою дізналась із соцмережі.
«Світлана – юрист за фахом, а її чоловік Олександр – фотограф. У нього складна доля: вдруге переживає війну, оскільки ще в 2014-му виїхав із Луганська. Ми його взяли до себе на квартиру в 2016 році, і так залишився жити в нас», – поділилась Ганна Іванівна.
Навпроти її будинку є шматок землі, де діти вже посадили картоплю. Під час окупації Ворзеля над цим полем літали снаряди. Вся сім’я 16 днів переховувалася в погребі, тоді як орки стояли за 100 метрів. Із перших днів війни в селищі не стало світла, води, газу і зв’язку. Дивом вдалося зятю під обстрілами вивезти жінок із малими дітьми. Ганна опинилася з онуками в Італії.
Світлана та Олександр першими повернулись із Західної України до Ворзеля, поки Ганна Іванівна очікує в Італії обстеження молодшої онуки Софійки (в неї лейкоз у стадії ремісії) і переймається здоров’ям вагітної старшої доньки Тетяни. Усі хочуть одного, щоб все стало, як до війни, щоб буяла городина, біля якої завжди ходили батьки і бабуся.
Старше покоління потурбувалося і заготовило насіннєву картоплю, яка й пригодилась під час цьогорічної воєнної весни. І тепер із нетерпінням чекають на возз’єднання великої родини.
– Раніше дочка Світлана вже пробувала жити за кордоном, але повернулась зі словами: «Тільки Україна – мій дім», – розповіла Ганна Іванівна. – Діти нас евакуювали, а самі дуже стараються, щоб усе було не гірше, ніж у батьків. Пишаюсь ними, адже ставляться до рідної землі з великою любов’ю.
Людмила ОПАНАСЕНКО.
Київська область.
