Цей особливий час напередодні Різдва називається Святвечором, або навечір’ям Різдва Христового. На Святій вечері неодмінно має бути дванадцять страв, а оскільки Різдву передує сорокаденний піст, то всі страви мають бути пісними: кутя, узвар, вареники, гриби, тушкована капуста, картопля, голубці, калачі, фаршировані бурячки, смажена риба, деруни, пиріжки з квасолею і маком.
У різних регіонах України список страв на Святу вечерю може відрізнятися, проте незмінною лишається їх кількість. В язичницькі часи число дванадцять символізувало кількість місяців, завершення річного кола й водночас його початок. Із приходом християнства число дванадцять традиційно асоціюється з дванадцятьма апостолами Христа. Та хоч що б приготувала господиня на Святу вечерю, на столі обов’язково мають стояти кутя та узвар. До куті, найчастіше пшеничної, додається перетертий мак, родзинки, мед і горіхи. Узвар вариться з сушених яблук, слив, груш, вишень. Якщо літо було сонячним, то сухофрукти зроблять узвар солодким і без цукру.
Тож як усе готове, залишилося дочекатися появи першої вечірньої зірки, яка символізує народження Ісуса. Як тільки вона загориться, то час усій родині зібратися за одним святковим столом. Святий вечір традиційно розпочинається молитвою. Господар першим сідає за стіл, запалює різдвяну свічку й благословляє вечерю, після чого куштує кутю та роздає її родині. Після куті настає черга й інших страв. Важливо, що страви Святвечора не лише не порушують останнього дня посту, але й традиційно дорослі в цей день намагаються взагалі нічого не їсти аж до самого вечора.
Іще одним важливим символом Святвечора є дідух – останній обжинковий сніп, який вносився до хати та ставився на покуті. Лишившись ще із дохристиянських часів, дідух є символом урожаю, багатства, добробуту, безсмертного предка та оберега роду. І хоча протягом віків його символіка не змінилася, зараз він більше сприймається як символ затишку та тепла. А ще розповідають, коли Ісус народився в стаєнці, то було дуже холодно. Тоді Йосип взяв солому зі снопа й затулив нею шпарину в стіні. Відтоді, кажуть, й існує звичай на святу вечерю застеляти підлогу в хаті сіном і класти його під стіл, а не для того, аби кури краще неслися.
Після вечері наші предки не прибирали страви зі столу, так і лишали, й навіть докладали ложки, бо вірили, що в цей особливий Святий вечір усі пращури збираються за одним столом.
А наступного ранку кожен привітається: «Христос народився!» Й у відповідь почує – «Славімо його!»
Марина ЧОРНА, релігієзнавець.