Вивів дід онуків на риболовлю. Він із рюкзаком за плечима і нас п’ятеро за ним слідом, як каченята за качкою, просуваємося до місця лову. Вудки з собою не брали. Все необхідне (волосінь, поплавки, грузила і потрійні гачки) у діда в рюкзаку. По дорозі співаємо, зрідка відволікаючись на мальовничі місцини та красномовні оповідки діда.
І ось ми на місці. Доки дід прив’язує волосінь до зрубаних ціпків, ми їмо бутерброди й обговорюємо майбутній улов – ділимо шкуру невбитого ведмедя. Щойно вудилища були зроблені, кожен із нас садить на потрійний гачок по черв’яку і так само самостійно робить закид у воду. Дивимося на поплавки, паралельно слухаючи дідівські історії. Кльову немає, але дід показує нам розводи на воді, доводячи, що в цьому місці риба є і улов буде стовідсотково: «Хлопці, на юшку ми точно спіймаємо. Біжіть за сухими гілками і берестом».
Зібравши хмиз і склавши його в купу, разом із дідом розвели багаття, він поставив рогатки, витягнув із заплічника казанок. Сидимо дружно біля багаття і смажимо хліб на гілках, благополучно забувши про снасті. Дід, докуривши самокрутку, порадив нам перевірити гачки на наявність наживки. Не повірите, у кожного з нас на гачку теліпалося по великій рибині! Дід наче в воду дивився перш ніж запевнити нас, що улов точно буде. Радощам і дитячому вереску не було меж. Порівнювали всі параметри, намагаючись з’ясувати, чия рибина найбільша, а дід мовчки покурював цигарку, усміхаючись і зрідка жартуючи над нами.
До речі, юшка із замороженого минтая вийшла дуже смачною, за вуха від миски не відірвати. Відпочинок на природі теж вийшов на славу. І лише за 3–4 роки, а дехто й пізніше через різницю у віці – стали усвідомлювати, що минтай у наших краях не водиться, а заморожена риба без голови на гачок не клює.
Підготувала Діана ШЕПЕЛЬ.
