Рідна домівка, спогади, влаштоване життя та умови, страх перед новим, важкість в адаптації, побоювання стати «тягарем» для близьких, нерозуміння перспектив чи загалом відсутність картинки майбутнього — все це для людини старшого віку може стати причиною не евакуюватися із небезпечної зони. Як її налаштувати на переїзд?
Потрібно визначити найголовніший, так би мовити, «стоп» людини й раціонально підійти до пошуку альтернативних рішень.
Якщо це будинок, проговоріть, що наглядати за ним можуть сусіди чи рідні, які не збираються виїжджати. Або що ви вже підшукали тимчасове житло з хорошими умовами, і вам є куди їхати (якщо це дійсно так). Наголосіть, що згодом можна буде повернутися і відремонтувати оселю, коли щось із нею трапиться.
Якщо є страх бути «тягарем» — розробіть чіткий план дій, з’ясуйте, які служби надаватимуть підтримку. Дізнайтеся якомога більше про захист літніх людей у регіоні або країні, куди зібралися їхати. Ваші близькі мають бачити: ви врахували те, що їх лякає і бентежить.
Зверніть увагу, які докази, пояснення в літньої людини, аби не їхати. Більшість вказують на те, що є для них цінним. Це допоможе вам змінити їхню думку щодо евакуації. Наприклад, цінне — діти й онуки. Тоді наголошуєте, що так можна буде не розлучатися, допомогти. Даєте час на обміркування і підходите знову, але вже з фото онуків. Можете тепло і м’яко згадати якісь приємні моменти та попросити не позбавляти дітей таких радощів.
Якщо людина вагається, дайте ще час. Запитайте, чи хотіла б, щоб її рідні були поруч. Важливо: це не маніпуляція, ви не маєте прихованих мотивів і бонусів. Це спосіб нагадати людині про важливі речі, щоб подолати її страхи.
Майте готовий план — це найкраще. Опишіть кожен крок, розкажіть про план «Б». Важко наважитися їхати «в нікуди», якщо сил будувати нове життя немає. Людина літнього віку має відчувати безпеку. Розуміти, чим буде корисна. І мати впевненість, що вам не заважатиме. Знайдіть ті справи, якими займатиметься. Це має бути те, що важливо їй і що звикла робити вдома. Ваша пропозиція не має бути обов’язком для людини (скажімо, мене беруть як няньку). Вона має звучати як прохання про допомогу та можливість бути поруч.
Залишайте вибір. Ваш тон не має бути зі звинуваченням чи викликом: «Хочеш, щоб я постійно непокоївся/непокоїлась за тебе?» Плануйте діалог, в якому ваша позиція буде переконливою, але не тиснутиме.
Коли буде готова до поїздки, перевірте разом наявність потрібних ліків, одягу, інших важливих речей. Поясніть це турботою, не нервуйте, спокійно перепитайте, що і де лежить. Краще в особистих речах чи кишенях лишити контакти, за якими можна з вами зв’язатися. Людина може загубитися, дістати поранення чи просто перелякатися під час подорожі. Можна навіть вказати на папірці хронічні хвороби чи потрібні ліки, щоб ті, хто знайде її, зрозуміли, чим допомогти.
Дорогою перепитуйте, чи хоче їсти, пити, в туалет. Часто люди старшого віку соромляться, мовчать, щоб не бути «тягарем». Пропонуйте невеличкі зупинки кожні 3—4 год., якщо є така можливість.
Говоріть протягом дороги. Не про війну, не про подорож (тільки якщо ви внесли якісь зміни чи потрібно нагадати наступні кроки). Розпитайте про щасливі моменти з дитинства чи юності. Згадайте події, що прожили разом, які принесли вам радість. Заспівайте в автівці. Так заспокоїте свого близького, надасте підтримку та знизите рівень його стресу.
Юлія ПАВЛОВА, психологиня.
