Віра Іванівна прокинулася від різкого звуку, який розбивав нічну сільську тишу на тисячі дрібних уламків. Вона одразу навіть не зрозуміла, що сталося. На годиннику трохи за північ. Заснути вдалося зовсім недавно: довго переверталася в ліжку, звично борючись із безсонням. «Та це ж телефон, – тривожно подумала Віра Іванівна, – біда трапилася, не інакше».
Вона ввімкнула світло, поспіхом відшукуючи тремтячими руками на тумбочці біля ліжка старенький мобільний телефон, подарований єдиним сином, що живе в Києві, років п’ять тому.
– Алло, – трохи захриплим від хвилювання голосом сказала Віра Іванівна. – Це з міліції турбують, – пролунав із слухавки суворий чоловічий голос. – Ваш син потрапив в автомобільну аварію, збив маленьку дитину. Стан дитини тяжкий, вона в лікарні, а син ваш у відділенні міліції, телефон у нього забрали, тому телефонувати навіть не намагайтесь. Самі розумієте, суд буде. Але батьки дитини згодні взяти гроші на лікування і забрати заяву. Допомогти можете тільки ви, перерахувавши гроші. Ось він і попросив зателефонувати вам.
– Скільки потрібно? – тремтячим голосом запитала Віра Іванівна, в якої від хвилювання перед очима все попливло. Добре, що на ліжку сиділа, а то й ноги відчувати перестала.
– Десять тисяч гривень, – повідомив невблаганний чоловічий голос із слухавки.
– Але де ж я їх візьму? – злякано запитала літня жінка.
– Не знаю, може, займете в когось, тільки нікому не кажіть, навіщо вам гроші, і ні в якому разі не розповідайте про нашу розмову, а то син ваш опиниться за гратами. Якщо знайдете гроші, перерахуєте їх на рахунок, який я надішлю в смс-ці. Діяти треба швидко, а то вранці вже пізно буде. До побачення, – ввічливо попрощався голос із слухавки і пролунали гудки.
«Що робити… що робити… що робити?» – настирливо застукала думка в голові у жінки. «Треба бігти дсусі-
дів, у них донька в Америці, грошима допомагає, та й машину батькові подарувала, в райцентр відвезти може, щоб гроші перерахувати».
За півгодини Віра Іванівна, розбудивши сусідів, уже просила допомоги. Сусід, Михайло Петрович, ніколи не відмовляє самотній старенькій, погодився допомогти й цього разу: позичивши гроші, як вона сказала, які терміново були потрібні синові. Михайло Петрович, який знав її сина з дитинства, не міг відмовити, і навіть погодився відвезти її до райцентру серед ночі, і допоміг перерахувати гроші.
З моменту дзвінка жила Віра Іванівна, як в тумані: накапає в скляночку ліки від серця – ніби трохи стане легше до наступного їх прийому. Думати ні про що не могла, всі думки були про сина: як він там? Зателефонувати сама не наважувалась, голос із слухавки сказав, що син сам зателефонує, коли його відпустять.
…А за кілька днів і син з Києва на вихідні в рідне село приїхав. «Ну, як ти тут, мамо?” – запитав з порога. А вона навіть відповісти нічого не могла, лише сльози котилися по щоках. «Тебе, синку, вже випустили з міліції?» – тільки і змогла запитати. «Звідки?» – дуже здивувався Андрій, починаючи розуміти, що сталося якесь непорозуміння. «А ну, мамо, розповідай все по черзі», – скомандував він.
Заливаючись слізьми, Віра Іванівна плутано розповіла про нічний дзвінок із міліції, про гроші, свій пережитий жах, хворе серце і страх за нього, єдиного сина. І тут він, вже не раз чувши про подібні шахрайства по телефону, одразу все зрозумів: його довірливу маму, як і багатьох інших літніх людей, просто залякали й обдурили. А вона, повіривши, добровільно перерахувала шахраям гроші, повернути які вже не вдасться.
Але навіть не це головне, а те, що довелося пережити літній жінці, турбуючись за близьку людину, і наскільки постраждало її здоров’я.
5 ПОРАД ВІД “ПОРАДНИЦІ”, ЯК УНИКНУТИ ТЕЛЕФОННОГО ШАХРАЙСТВА
Сьогодні таке шахрайство – одне з найпоширеніших. Часто жертвами стають довірливі літні люди. Тому, якщо пролунав такий дзвінок і хтось просить перерахувати гроші на банківську карту або принести їх кудись, щоб визволити з біди близьку людину, не поспішайте цього робити.
1. Такі дзвінки лунають найчастіше вночі або рано-вранці. Шахраї розраховують, перш за все, на ефект несподіванки, оскільки в цей час найлегше заскочити людину зненацька. Головне завдання при цьому – не розгубитися, не панікувати і не нервувати. Постарайтеся зібратися і детально розпитати про ситуацію, що склалася. Обов’язково попросіть передати слухавку родичу, який, за словами шахраїв, потрапив у біду.
2. Якщо шахраї кажуть, що з якихось причин почути сина/доньку неможливо, попросіть їх зателефонувати трохи пізніше. А самі тим часом зателефонуйте родичам або знайомим і порадьтеся з ними. Або ж зателефонуйте у поліцію.
3. Часто шахраї можуть говорити голосом дітей/онуків, згадувати імена та прізвища ваших знайомих, тому їх важко розпізнати. Але якщо в розмові, наприклад, нібито з сином, вас щось насторожує, запитайте його про те, що може знати лише він. Звертайте увагу на найменші деталі. Приміром, дочка звертається до вас на «ви», а тут раптом каже «ти». Не потрібно списувати це на те, що вона хвилюється. Це має вас насторожити.
4. Домовтесь із близькими: якщо хтось потрапить у біду, то зателефонує особисто, а не через третіх осіб. Можна навіть придумати кодове слово, яке буде означати, що потрібна допомога.
5. Коли постраждали фінансово, обов’язково подайте заяву в поліцію. Навіть якщо не впевнені в тому, що це допоможе знайти шахраїв. Чим більше таких заяв від постраждалих, тим легше буде працювати поліції.
Пильнуйте, щоб не стати легкою здобиччю для шахраїв!
Олена КОСТЮЧЕНКО.
