Наступний герой нашого спецпроєкту — Дмитро Пожоджук. Він живе в Космачі Косівського району, де вишивають «сонце», назбирав 20 тисяч узорів і знає багато історій про енергетику, яку несе сорочка, і зокрема про важливість «правильного» оздоблення одягу.
КІЦМАНСЬКА ЯЛИНА
А вишиває чоловік ще з першого класу, вже понад 50 років. Він працював журналістом, часто їздив у відрядження по селах Буковини, Верховинського району, Півдня України та Полісся.
«Кажуть мені: «Пиши про доярку», а я беру в неї інтерв’ю, а потім розпитую, що вміє робити, крім як корів доїти. Записую те все в блокнот. Було багато випадків, коли міг дістати від них шматочок якогось узору: із рушника чи сорочки. Назбирав понад 20 тисяч узорів. Але які ці речі? Здебільшого старі, зношені, які виконували роль ганчірок. Їх треба було прати, потім десь зберігати. Я розклав їх по мішках. Але туристу це особливо не покажеш — неестетично. То купив великі шматки полотна і нашивав узори на полотно, підписував, звідки який. Маю велике панно з поліськими узорами — понад сотню — їх назбирав на Поліссі у нинішній чорнобильській зоні ще до аварії, коли там жили люди, які зберігали традиції, звичаї. Коли вибухнув Чорнобиль, усе пропало. А в мене це збереглося. Або ще цікавий випадок, — розповідає Пожоджук. — Я дружив із Володимиром Івасюком. Ішли ми одного разу по Кіцманю. А там великий ялиновий ліс. І якась жінка ламала гілки хвої, бо мала сплести вінок. Я побачив, як у неї щось у руках зблиснуло. А то — відірваний шматок із переду чоловічої сорочки. Вона ним мала зав’язувати хвою. Мене так зачарувала та вишивка, просто слів немає. Івасюк попросив подарувати мені ту тканину, жінка спершу відмовила: «А чим в’язати хвою?», то він віддав їй ремінь. Удома я роздивився той узор, який був вишитий прямим хрестиком. І я вишив таку саму сорочку, назвав її «Кіцманська ялина». Так вона повернулась до людей».
ЕНЕРГЕТИКА
Пожоджук говорить: вишивка розвивалась, люди вигадували нові узори, змінювали кольори. Але найважливіше — вміти читати орнаменти. Адже є символи, які ворогують. Тож якщо вишити поруч два «недружніх» узори, сорочка нестиме негативну енергетику.
«Сваргу не можна то в один, то в інший бік обертати. На Поліссі та Слобожанщині часто вишивають півнів. Півень — це вістун дня, він поєднує цей світ із Космосом. Вірять навіть, що птахи забирають душі померлих у Вирій. Зараз модно сорочку носити навипуск. Так ніколи українці не вдягали вишиванку. Адже якщо вона навипуск, знизу потрапить негативна енергетика. Має бути зав’язана на поясі або крайкою, або ще чимось. А ще шиють узор не симетрично, а з одного боку. А воно людину перехиляє так, як би ото вітер хитав. Вишивку треба розуміти, читати, треба знати, які кольори поєднувати. Скажімо, до зеленого жовтий не пасує, краще оранжевий, — говорить майстер. — Традиційна чоловіча сорочка застібається спереду, посередині. Тепер деякі роблять застібку збоку, як у традиційних російських сорочках. У нас зараз з’явилося безліч китайських машин, які по п’ять сорочок за раз вишивають. Там немає жодної енергетики».
Чоловік розповідає: раніше подекуди в Україні була традиція — крижму, в якій хрестили дитину, зберігали, а перед весіллям із неї шили й вишивали весільну сорочку.
«Вона мала бути вишита найдорожчими нитками і найкращим орнаментом. І цю сорочку не могла вишивати вдовиця або жінка поганої поведінки. Довіряли роботу хорошій людині, яка мала вишивати в гарному настрої та з чистими намірами. Після вінчання сорочку можна було вдягати тільки на Великдень або Різдво. Коли людина вмирала, в ній її ховали. Багато орнаментів унікальних було поховано в землю».
Він переконаний: вишивка настільки сильна, що здатна захистити від кулі.
«Є такий Юрій Герасименко, з Вакарчуком працювали. Я Герасименку подарував сорочку. І коли був Майдан, кулі свистіли, він був уже закривавлений, але вишивка його вберегла, та сорочка допомогла вижити. Він досі це згадує».
У Пожоджука чимало історій про енергетику вишивки. Одна з них — про весільний рушник. Пара любилася, все було добре. Але коли стали на рушник у день весілля, ніби все пішло шкереберть.
«Почалися ненависть, сварки, бійки. А рушник вишивала бідна жінка. У неї було недостатньо полотна. То вона об’єднала два шматки тканини за допомогою мережки і продала. Родичі купили, бо недорогий. І так рушник мало не зруйнував родину. Але подружжя вчасно звернулося до фахівців, рушника позбулися, і все встало на свої місця», — розповідає чоловік.
СОНЦЕ НА ПОЛОТНІ
Майстер починає вишивати у вівторок або четвер. Молиться перед роботою. Намагається перед тим ні з ким не сваритися і не сперечатися.
«Вишиваючи сорочку, можу зробити висновки про характер її власника. Якщо нитка плутається, складна натура. Якщо шиється легко, та людина доброзичлива, привітна».
Він вишиває панно з письменниками, рушники, поштівки, які шле друзям на свята. У його колекції — із півтори сотні сорочок. Загалом вишив більше. Любить використовувати багато кольорів, іноді й по 20.
«Була сорочка, яку вишивав у Чикаго, то працював близько семи місяців. Але там усі рукави зашиті. Покрій зроблено так, що можна привідкрити груди, і зі звороту, як і зовні, теж є вишивка», — говорить майстер.
Він любить вишивати на чорному, каже, космацька вишивка найкращий вигляд має саме на ньому.
«Тут вишивка грає барвами золотої осені. Бо Космач колись був оточений буковими лісами. І вся наша вишивка має колір тих букових лісів. А назву села лінгвісти трактують як «келія сонця». І якщо вийти на найвищу гору біля Космача і подивитися на нього, то центр схожий на сонце, а 32 присілки нагадують сонячні промені. Космацька вишивка цікава тим, що створювалася тут, ніколи не запозичували нічого в інших сіл. Це в нас позичали. Я навіть знайшов космацький узір у Росії, у Ставропольському краї, дослідив, що там сорочку вишивали космацькі жінки, які були вивезені в російські табори. Цей узор так сподобався жінкам із інших регіонів, що й вони його позичили. Орнамент знайшов певне поширення на Кубані. Росія любить привласнювати витвори інших культур. Україні потрібно дбати про вишивку, аби її ніхто не привласнив».
Анастасія ФЕДЧЕНКО.
Фото з архіву Дмитра ПОЖОДЖУКА.
