Напередодні Старого Нового року ватаги хлопців, а рідше й дівчат водять по селах Маланку. Обрядове дійство сягає своїм корінням язичницьких часів, а переплівшись із християнством, стало цілим святом і перетворилося на веселу розвагу.
Молодь, а перш за все неодружені парубки, переодягалася в різних персонажів. Традиційними центральними учасниками дійства були Маланка та Василь. До речі, 13 січня – день преподобної Меланії Римлянки, якій, власне, й завдячує свято своєю назвою, а 14 – день святого Василія Великого. Тож Маланка та Василь, а разом із ними переодягнені коза, циган, кінь, дід, фельдшер, козак, ходять по вулицях від хати до хати, скачуть і пританцьовують під пісні та музику, заходять до господарів із вітаннями та щедрівками, бажаючи щедрого та вдалого року. А ще співають жартівливі пісні про Маланку, як-от:
«А наша Меланка файна,
роботяща,
Вона козу доїть в сито,
Як дівка путяща».
Важливим персонажем дійства була коза – хлопець у вивернутому кожусі з маскою кози на голові. Маланкарі, підходячи до садиби, кличуть господаря та просяться до хати, бо коза змерзла. Господарі одразу не пускають, бо вона підлогу потопче чи квіти в горщиках поїсть. Маланкарі у відповідь козу розхвалюють, бо ж дуже розумна, красива, вміє співати, танцювати та розповідає смішні байки. Зайшовши до хати, під спів та музику, витанцьовує, аж доки не падає, задерши ноги, і вдає померлу. В язичництві коза була одним із божеств родючості землі. Тож, ймовірно, що її символічна смерть означала вмирання природи на зимовий період. Але як природа оживає, так має ожити й коза, та для цього треба постаратися. І господарі, і маланкарі докладають усіх зусиль та фантазію, аби хлопець, який грає козу, розсміявся й коза ожила. Спочатку її намагається лікувати фельдшер зі смішними коментарями, потім перевіряють якість зубів, аби з’ясувати вік, а тоді намагаються перевірити, чи добре коза доїться і лоскочуть її. Тут уже коза не витримує й оживає на радість публіки.
Закінчуючи виставу, маланкарі віншують господарів і просять нагороди для кози. Підігруючи, господарі пропонують сіна чи вівса, коза відмовляється, а маланкарі пояснюють, що харчується виключно пирогами, ковбасою, шкварками та шинкою.
Отримавши нагороду, рушають до наступної оселі й так обходять усе село, а зібрані гроші зазвичай віддають на церкву.
Марина ЧОРНА, релігієзнавець.
