Користуюсь земельною ділянкою більше 20 років. Звернулась до міської ради, щоб оформити її у власність, але отримала відмову. Звідси запитання: чи дає якісь гарантії тривале користування земельною ділянкою при наданні її у власність та чи законна відмова у приватизації?
К. КРОПИВНИЦЬКА. Львівська обл.
Консультує юрист редакції газети «Порадниця» Яна Володимирівна РОМАСЕНКО.
Щодо першого питання: механізму реалізації набуття права власності на землю за набувальною давністю чинним законодавством не передбачено. Ним передбачено таку підставу набуття права власності на землю, як набувальна давність. За певних умов особа, яка протягом тривалого часу володіє майном, може оформити на нього законне право власності.
Такими умовами є:
- добросовісність заволодіння чужим майном, тобто відсутність порушення закону при отриманні майна у володіння;
- відкрите, неприховане користування;
- безперервність володіння протягом визначеного законом строку (для рухомого майна це 5 років, для нерухомого — 10).
При цьому оформити право власності на нерухоме майно за набувальною давністю можна лише за рішенням суду. Звертаючись із відповідним позовом, потрібно довести дотримання володільцем вищенаведених умов у їх сукупності.
Земельний кодекс України містить навіть спеціальну статтю: «Набуття права на земельну ділянку за давністю користування (набувальна давність)». У ній викладені такі ж загальні умови — добросовісність, відкритість і безперервність володіння. Збільшено строк, протягом якого земельна ділянка повинна перебувати в користуванні для порушення питання про набувальну давність: якщо для інших видів нерухомого майна достатньо 10 років, для земельної ділянки має бути 15. У користувача не має бути жодного документа, який надавав би будь-яке право на ділянку.
Звернення до відповідного органу державної влади чи місцевого самоврядування із заявою про виділення земельної ділянки у власність або надання в користування відбувається в загальному порядку, передбаченому законом. У межах норм безоплатної приватизації (визначені окремо за різними видами використання) та з дотриманням загальних правил.
Верховний Суд, аналізуючи положення ст.119 Земельного кодексу України, також доходить висновку, що вказаною нормою не передбачено жодних переваг для осіб, зазначених у ч.1 цієї статті, оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування (статті 118, 123 ЗК України).
Ця норма надає лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування із клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов’язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів.
Щодо другого питання: ч.7 ст.118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:
- невідповідність місця розташування об’єкта вимогам законів;
- невідповідність місця розташування об’єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;
- невідповідність місця розташування об’єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Якщо ці підстави не є характерними у вашому випадку, то рішення сесії про відмову вам у наданні дозволу з інших підстав не є правомірним та може бути оскаржено вами в судовому порядку.
