— Доброго дня, пані Тетяно! Мене звати Марина, я із Сум. Так склалося, що після розлучення ми — вже немолоде колишнє подружжя — не роз’їхалися. Живемо в однокімнатній квартирі, поділити яку, попри рівні права, чоловік відмовився. Придбати щось інше коштів не має жоден із нас. Спершу кілька років винаймала житло, але малий заробіток і зростання цін на оренду змусили повернутися під цей дах. Перегородити кімнату нереально; живу на кухні, якою користується й колишній чоловік. Можна було б принаймні перепланувати в межах дозволеного цю площу, але він проти. Нікуди й меблі для мене поставити: за час моєї відсутності він уже все «застовпив» за собою. Почуваюся в глухому куті й на прохідному дворі водночас. Може, підкажете вихід?
— Невирішене житлове питання після розлучення, як правило, призводить до конфлікту. Адже чоловік і жінка зазвичай стають чужими людьми, і знайти спільну мову, перебуваючи на одній території, непросто. Але пускати це питання на самоплив не варто, бо проблема лише поглибиться, загостриться. Якщо маєте спільні права на квартиру, то чому не подаєте позов до суду на поділ майна? Навіть якщо не можете найняти приватного адвоката, зверніться до державного. Треба розглядати будь-які варіанти. Можливо, варто залучити якусь третю незацікавлену особу, разом прописати ці варіанти і вибрати той, що задовольнить обидві сторони. Не думаю, що й чоловікові дуже зручно в такій ситуації. Але неодмінно має бути бажання обох людей стати незалежними одне від одного. Інакше конфлікти виникатимуть постійно. Не миріться з такою ситуацією.
— Чоловік не відпускає саму навідатися до рідних, котрі живуть у сусідньому районі. Не дозволяє фарбуватися, одяг купує сам, гроші відбирає, обзиває усілякими словами, погрожує. І так — роками. Чула, прийняли закон про сімейне насилля. Коли, з яких кроків, а точніше, слів починається психологічне насильство в сім’ї і чи не є мій випадок саме таким насильством?
Галина. Житомирська область.
— Так, із січня цього року набули чинності зміни до Кримінального кодексу України, що визнають системне насильство в сім’ї злочином. До цього виду насилля також відносять переслідування, постійний контроль з боку кривдника, погрози, фізичне насильство.
У кожного з нас є права, затверджені Загальною декларацією прав людини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН ще у 1948 році. Жодна людина не має права заважати іншій жити вільно, завдавати шкоди, чинити тиск і насильство. З ваших слів зрозуміло, що ви піддаєтеся саме психологічному насильству. Якщо чоловік на ваші прохання не реагує, то, очевидно, нічого його вже й не змінить. Треба звертатися по допомогу до юриста.
Наголошу ще й на такому. Коли людина вважає, що в неї немає виходу, — це позиція жертви. А наявність жертви передбачає і наявність насильника — морального або фізичного. Чоловік звик так поводитися й змінитися може лише за власним бажанням. Але що може його до цього спонукати? Йому подобається брати гору над дружиною, аби почувалася залежною від нього. Можливо, варто вдаватися до певних кроків? Першим із них може бути звернення, скажімо, по допомогу до родичів, а вже як один із кардинальних — піти юридичним шляхом.
— Оксана з Києва турбує. Маю двох дітей із великою різницею у віці: син — так зване покоління Y, а донька — 0. Вони абсолютно різні. Мені навіть простіше із сином про щось домовитися, ніж із донькою, хоча, здавалося б, між мамою та донькою має бути більше взаєморозуміння. А ще молодше покоління звикло до спілкування на рівні гаджетів, і не лише з друзями, а й батьками. Як правильно поводитися з такими дітьми?
— Дякую, Оксано, за це актуальне запитання. Покоління 0 дуже відрізняється від решти. Інші цінності, життєві пріоритети, вони більш орієнтовані на своє «я», свій розвиток. Гадаю, краще буде всім, коли говоритимемо, так би мовити, на їхній мові. І від гаджетового спілкування ми нікуди не подінемося, тому батькам, у котрих виникають подібні проблеми, раджу користуватися сучасними каналами зв’язку. Тоді й спілкування з дітьми буде легшим. Маємо бути мудрішими і шукати можливості для взаєморозуміння з ними.
— Добрий день! Хочу почути коментар сімейного психолога щодо ситуації, яка склалася в моєї подруги. Чоловік роками практично нічого не викидає з речей, пояснюючи, що все це може йому знадобитися. Навіть старі поліетиленові пакети збирає. Викидати все це дружині забороняє. Причому він із адекватної родини, має вищу освіту, шанований на роботі… Так триває вже багато років. Ми, нечисленні друзі, з часом перестали до них навіть заходити, його родичі зустрічаються з ним поза домом, а в неї близьких уже немає. І піти від нього нікуди. Дехто вважає, що це прояви хвороби, яка з віком загострюється. Як зарадити?
— Ми дедалі частіше чуємо про випадки, коли люди, збираючи якісь речі, а згодом і всілякий непотріб, захаращують житло, створюючи проблеми не лише для близьких, а й сусідів. Нерідко таку звичку пов’язують із психологічними відхиленнями. А тут ідеться про адекватного, освіченого чоловіка. Така-от характерна особливість людини… Порадьте подрузі спробувати знайти спільну мову з чоловіком. Можливо, їй варто купити якісь контейнери і запропонувати йому посортувати той «скарб», аби це набуло якогось естетичного вигляду. Нехай покаже певну повагу до його звички. Може, її врівноважена позиція допоможе чоловікові подивитися на ситуацію збоку й зрозуміти, що вона абсурдна. Але викидати чужі речі без згоди не можна.
— Доброго дня! Надія з Київщини. У нас із мамою були дуже тісні стосунки, іноді й занадто. Мама дуже багато допомагала, але й від мене постійно вимагала уваги. Звісно, приділяла її достатньо начебто, хоча часом це було важко… А тепер уже сама відчуваю, що хочу того чи ні, починаю повторювати мамину поведінку у ставленні до своєї дорослої доньки, так само їй кажу: от я тобі зробила те й те, а ти не так відповіла, не так зреагувала… Де ця межа, аби потім не чути від неї докори? Як правильно вибудовувати стосунки з дитиною, яка вже стала дорослою, аби ми були вільні одна від одної?
— Дякую за запитання. Розумієте, якщо ставитися до своїх синів та доньок, попри їх вік, як до дітей, то й наші почуття, слова, дії будуть відповідні. А спілкування з дорослими дітьми — це партнерство. Дуже корисно згадувати, а що не подобалося вам у спілкуванні зі своєю мамою, коли вона чогось від вас очікувала чи потребувала більше уваги, ніж ви готові були вділити. І враховуючи це, поговорити з донькою: а як би вона хотіла, щоб було між вами? Й постаратися зробити так, щоб обом було комфортно. Буває, батьки телефонують дорослим дітям по кілька разів на день, у не завжди зручний час. А про це теж варто заздалегідь домовитися. Наприклад, у нас із моєю мамою є домовленість, що можемо спілкуватися, якщо є змога. Вона не ображається. Але є й форма «тривожного дзвінка»: коли мама двічі підряд телефонує, знаю напевне, що треба відповісти.
— Схоже запитання маємо з електронної пошти. «Мамі вже за 80, і виникають ситуації, коли важко стриматися, коли намагається вчити мене, вже немолоду людину, жити. Потім шкодую. Може, у вашому арсеналі сімейного психолога знайдеться якесь чарівне слово чи фраза, яка допоможе вчасно зупинитися, не доводити ситуацію до конфлікту?» — запитує Олена Миколаївна з Луганщини.
— Питання стосунків мам і доньок виникає дуже часто, особливо ж коли живуть разом. Коли мама занадто активно «вчить життю», то з поваги до її життєвого досвіду скажіть: «Так, дякую, я тебе почула і візьму до уваги поради. Звісно, часи змінюються, і моє рішення може бути іншим, але дякую, що вболіваєш за мене». Треба з вдячністю прийняти її допомогу, а чинити з урахуванням своїх обставин. Поясніть мамі, чому робите саме так. Бо ж вона у своєму віці може вже не орієнтуватися, що відбувається в світі, скажімо, через брак інформації. Але перед тим, як розмовляти з мамою, я раджу бути в ресурсному стані. Що таке ресурсний стан? Це коли людина не стомлена, не голодна, в гарному настрої і має час, аби вислухати іншу. Це сприятиме гармонійним стосункам. Людина в похилому віці особливо потребує уваги, піклування, любові. Їй треба приділяти час, не відволікаючись на щось інше. Пам’ятаймо про це.
— Мене звати Ольга. Ми живемо в селі. Чоловік працює у місті по змінах, старший син — у сусідньому селі на сезонних роботах, донька — школярка, а я займаюся домашнім господарством. Наш батько часто приїздить з роботи напідпитку, зчиняє скандали, мовляв, він годує сім’ю, яка «сидить у нього на шиї». По господарству не допомагає, бо після роботи, каже, має відпочивати. А відпочинок для нього — це п’янки з друзями. Полагодити паркан, двері чи підлогу в сараї — не для нього. Ображає мене, нерідко піднімає руку. Син захищає, зчиняється бійка між ними. Щоб утихомирити п’яного, інколи доводиться викликати поліцію. Ні вмовляння, ні погрози не діють. П’є вже багато років. А лікуватися не хоче, бо не вважає себе хворим. Несила вже терпіти це. Чи не краще розлучитися, аби не страждали діти? Але ж батько все-таки…
— Ви вже не один рік живете з людиною, яка має алкогольну залежність, і від того постраждало вже як мінімум три людини: ви і ваші діти. Чи не достатньо цього для вас? Тим паче, коли не визнає сам факт насильства над сім’єю, залежності від алкоголю. Людей із будь-якою залежністю — від алкоголю, ігрових автоматів тощо — зазвичай неможливо змусити змінити свою поведінку. А роки йдуть… Не можу дати вам прямі рекомендації, базуючись на наданій вами стислій інформації, бо кожна сім’я має свої нюанси, але подумайте, які сім’ї створять ваші діти, дивлячись, як живуть їхні батьки? Звісно, тільки вам вирішувати, розлучатися з чоловіком чи терпіти. Діти виростуть і, можливо, поїдуть, а вам із ним лишатися. Чи хочете такого життя й у майбутньому?
— Як налагодити стосунки між сестрою (12 років) і братом (6 років). Сестру братик дратує, вона може його образити, хоч її не примушують за ним доглядати…
Мама Катерина. Київська область.
— Це так звана конкуренція між братами та сестрами. Є конфліктні ситуації між старшими і молодшими. Молодшим здається, що їм дозволено те, що й старшим. Ще може бути маніпулювання: от я молодший, то мене треба жаліти, потурати. І навіть те, що дитина в сім’ї не одна, може спричинити конкуренцію, заздрість тощо. А чи однаково ви ставитеся до своїх дітей? Може, в цьому причина такої поведінки доньки? Хоча, напевне, й не може бути такої однаковості, як і не буває однакових дітей. Навіть до близнюків батьки ставляться по-різному. Головне — не розділяти дітей. Має працювати батьківська дипломатія, щоб діяли, як одне ціле. Спочатку тато й мама вирішують, що дозволити, потім транслюють це дітям. А якщо одній дитині дозволяють більше, іншій менше, зважаючи на її вік, це несправедливо. А діти дуже чутливі до несправедливості. Тому маєте більше спілкуватися з кожною дитиною. Щодня має бути щонайменше 15 хвилин активного якісного спілкування з кожною дитиною кожного з батьків. Це означає посидіти поруч, розпитати, поцікавитися, чим дитина зайнята, захоплена. Поговорити, як з дорослою людиною, з повагою. І їй вистачатиме такого спілкування, знатиме, що вона в центрі уваги сім’ї, її люблять, буде більш спокійною і не заздритиме братові чи сестрі.
— Богданою мене звати. Маю таке запитання до психолога. У нас непрості стосунки зі свекрухою, та попри непорозуміння, суперечки бабуся дуже любить онуків, особливо балує 6-річну внучку. Отримує мізерну пенсію, але постійно купує їй іграшки, солодощі, дає гроші на одяг, взуття, виконує будь-які забаганки. Дівчинка наша вередлива, але бабуся все їй дозволяє. Коли ми з чоловіком сваримо малу, бабуся захищає. Вона вважає, що онучка цінуватиме таке ставлення. Але я бачу, що донька росте егоїсткою, та й хіба можна за подарунки любов купити? У нас із нею різні погляди на виховання, тому й через це виникають конфлікти. Як її відсторонити від виховання?
— Подібна ситуація засвідчує наявність у сім’ї так званої коаліції: бабуся об’єднується з онукою проти батьків. Це неприпустимо, тому що саме ви несете відповідальність за виховання дітей. А бабусі й дідусі лише допомагають. Проте ваша бабуся вважає, що таке її ставлення до онучки повернеться вдячністю. Не факт! Але бабусина поведінка спричиняє конфлікт. По-перше, між батьками дівчинки. Вона в опозиції, і дитині, як ми почули, це теж не йде на користь — може або маніпулювати, або дозволяти собі більше, ніж це можливо в такому віці, знаючи, що бабуся на її боці. Ситуація може ускладнюватися й тим, що бабуся віддає пріоритет одній із внучок перед іншими. Це дуже неправильна стратегія у вихованні. Тим паче, якщо три покоління живуть під одним дахом, на одній території. Правила батьків для дітей більш пріоритетні, ніж бабусі й дідуся. Крапка.
***
Що хочу сказати, підсумовуючи спілкування з читачами. Запитання всі були цікаві, життєві, переважно типові. Звісно, однозначної відповіді на жодне з них дати не можна, адже в кожної сім’ї свої пріоритети, вимоги, сподівання, умови проживання. Але є рецепт, який може зробити щасливою кожну сім’ю: не шкодуйте одне для одного своєї любові і піклування. Вітаю читачів «Порадниці» з Днем матері та Міжнародним днем сім’ї. Щастя всім, любові та взаєморозуміння.
На прямій телефонній лінії чергувала Тетяна ВЛАСЮК, головний редактор газети «Порадниця».