Яскрава, швидка, наче блискавка, емоційна, як феєрверк, – такою була популярна радянська акторка та співачка українського походження Людмила Гурченко. У 21 рік вона стала знаменитою завдяки блискуче зіграній ролі Олени Крилової й пісні «Пять минут…» у «Карнавальній ночі». Серед особливо пам’ятних глядачам старшого покоління – її ролі Ніки у «Двадцятьох днях без війни», Тамари Василівни у «П’яти вечорах», Маргарити Соловйової в «Улюбленій жінці механіка Гаврилова», Лариси Кузьміної в «Польотах уві сні та наяву», Віри у «Вокзалі для двох», Раїси Захарівни – в «Любові та голубах». 12 листопада Людмилі Марківні могло б виповнитися 85 років – і це привід згадати про життя акторки, яка була ще й дружиною, донькою, матір’ю…
ПІД ВІТРИЛОМ БАТЬКОВОЇ ВІРИ
Новонароджену донечку батьки Гурченки, 37-річний Марк Гаврилович і 18-річна Олена Олександрівна, назвали Людмилою, тобто — милою людям. Вона й сама завжди вірила в свою щасливу долю, у те, що її власне життя, зрештою, складеться так само фантастично прекрасно, як у фільмах зі щасливим кінцем. Цьому сприяв і характер, сформований іще в дитинстві, коли майбутня акторка з батьками мешкала в Харкові. Адже не раз повторювала: її, таку, якою була, створила родина. Звідти — не лише любов до музики, але й неймовірна життєрадісність, вміння опинятися в центрі уваги, притягувати до себе людей. Дівчача мрія стати актрисою невтомно підігрівалася вірою батька — і тому донька йшла до своєї мети без сумнівів і роздумів, вбираючи в себе все, що могло бути для цього потрібне. Такою й потрапила на екран — щирою, залюбленою в життя, сповненою сил, віри в добро і з бажанням неодмінно привернути до себе увагу — інакше то вже була б не Людмила Гурченко!
Згодом у своїй книзі «Аплодисменти» вона детально згадувала, як у часи вимушеного творчого простою, що трапився невдовзі після дебюту в «Карнавальній ночі», йти вперед її спонукали саме слова батька. «Як це для тебе нема ролей, коли ти все вмієш? Талант завжди в моді! Та ти коли підкрасишся — тобі як сімнадцять!»
ВИКЛИКИ МАТЕРИНСТВА
Дивна річ: давно доросла Людмила Гурченко охочіше розповідала про своїх батьків, які через все життя пронесли почуття, аніж про своє особисте. Може, тому, що в її власній долі довгі роки ті, кого любила, багато разів змінювали один одного, а щаслива сталість трапилася значно пізніше, лише через кілька десятків років? Адже сама не раз зізнавалася, як часто заморочували їй голову почуття, згадуючи: «З дитинства я закохувалася на всіх перехрестях й у всіх кіногероїв… Коротше, в усіх «чорнявих орлів». Та була в житті акторки насправді неординарна подія — народження єдиної доньки Марії. Роман з її батьком, Борисом Андронікашвілі, Людмила закрутила невдовзі після розлучення з режисером Василем Ординським. Випадково зіткнувшись в їдальні ВДІКу з красенем брюнетом, вражена жінка впустила піднос: перед нею стояв чоловік її мрії!
Борис, про якого мріяла більшість студенток, відповів Людмилі взаємністю; вони розписалися. Та поява доньки поставила молоду матір перед дилемою: кар’єра чи пелюшки? Виглядало, що перше…
До того ж, Людмила розхвилювалася, бо мріяла лише про сина, аби назвати його на честь свого таточка. Про цей період життя акторка згодом розповідала дуже коротко, акцентуючи не на дитині: «В 1959 році у мене народилася Маша. І мама приїхала у свою відпустку до мене в Москву. З того часу вона всі свої відпустки проводила з нами». Командирував дружину з повними кошиками до доньки з онучкою Марк Гурченко, називаючи тепер уже їх обох звичним ласкавим — «клюковка»…
Та щасливий шлюб виявився недовгим — і молоді батьки розбіглися. Молода мати мусила заробляти кошти, а хворобливою Машею, яка до того ж мала вроджений дефект, найбільше опікувалися Гурченки-старші. Допомоги від Бориса не було. Невдовзі акторка подала на розлучення. І хоч на людях тримала обличчя, та чорнявого красеня викреслила не лише зі свого, але й доньчиного життя, відтоді згадуючи про її грузинське коріння лише в хвилини роздратування. Тоді, вочевидь, і склалася установка: більше ніяких дітей.
Про Машу, яка підростала, акторка писала, наче підкреслюючи разючу несхожість доньки з нею самою та Гурченками-старшими: їй би, мовляв, їздити на бали в каретах. Але тут же констатувала: «…та народилася вона в двадцятому сторіччі. Отож танцюй під дудку свого часу…»
Невдовзі на кінопроби у фільмі «Балтійське небо» вони вирушили втрьох з Оленою Олександрівною. Але тільки-но Людмилу затвердили на роль, немовля з бабусею поїхали до Харкова…
МАША МРІЯЛА БУТИ УЛЮБЛЕНОЮ ДОНЬКОЮ
У той час в невеличкій квартирці на вулиці Клочковській запанувало щастя. Батьки Гурченко боготворили онучку. Та 42-річна Олена Олександрівна мала працювати, тож Машу гляділи няньки, які через невсипущий контроль Марка Гавриловича часто змінювалися. І хоч сама Людмила завжди вважала, що те море, чи навіть океан любові, в якому купалася її дитина, а колись і вона сама, створив саме її таточко, дівчинка більше тяглася до молодої бабусі.
Коли малечі було 3 рочки, Людмила вирішила: дитині треба жити з матір’ю. Гурченки-старші це також розуміли, але… щоб втілити задум у життя, довелося розіграти цілу виставу перед Машою, яку буцім привезли до матусі «просто погостювати». Та коли дівчинка втямила, що її хочуть залишити в Москві, зібрала свої речі в наволочку і втекла з квартири. Малеча встигла пробігти кілька кварталів, перш ніж її спіймали, і лише за кілька днів по тому свідомо звернулася до Людмили: «Мамо…»
Звісно, Гурченко тішилася почутим. Але… на життя удвох із донькою коштів було потрібно ще більше, а на кіностудії про неї ніхто не згадував, у Театрі кіноактора призначили невелику зарплатню, і то суто з огляду на дитину… Стукаючи в усі двері, акторка вирішила обрати московський театр «Современник», але невдовзі й тут почулася недоречною. Та пропозицію Бориса Андронікашвілі повезти Машу до Грузії на відкриття музею її діда, письменника Бориса Пільняка, традиційно відкинула.
У той час маленька Маша часто сама бігатиме за харчами до крамниці й до ночі залишатиметься вдома насамоті. Уже в дорослому віці вона зізнається, як мріяла у дитинстві відчути себе улюбленою донькою…
ІЗ «ОРЛАМИ» НЕ ТАЛАНИЛО
Неймовірно важко на душі спершу буде і в Людмили Гурченко: її кохання померло. Відчувала, що поступово починає обростати непробивним панцирем заборони на щирість і ніжність. Та вже незабаром — один за одним — на її обрії почали з’являтися чоловіки, які, здавалося, могли б допомогти знову повірити в диво. Із кимось її єднав короткий роман, хтось ставав цивільним чоловіком. Подругам здавалося, що Люся знову кидається в кохання, як у вир, легко захоплюючись черговим обранцем, вірячи в його талановитість, та водночас вимагаючи поклоніння і, сама того не помічаючи, перетворюючи коханого на «обслуговуючий персонал». А це, звісно, влаштовувало далеко не кожного. «Чоловікам з нею непросто», — підсумовували ті, хто багато чого спостеріг на власні очі.
Після романтичних стосунків із Ігорем Квашею, котрий вирішив-таки залишитися з дружиною, акторка невдовзі знову очарувалася. Про такий її стан традиційно свідчили відгуки про вподобаного чоловіка на кшталт: «О, це такий талант!» або ж: «О, це мій розмір!» Тепер її серце полонив Олександр, прийомний син Олександра Фадєєва та актриси Ангеліни Степанової. Він теж був актором, але найбільше самостверджувався в ресторанах, розкидаючись грошима. Та кохання минуло після того, як п’яний Фадєєв, розповідали, з ревнощів вистрілив у неї з мисливської рушниці, на щастя, не поціливши. Відтоді Гурченко стала зважати на всі нюанси в стосунках із чоловіками, аби розірвати їх першою, не чекаючи, поки її зрадять. Хоч і жалості до себе не терпіла.
Черговим «героєм роману» акторки став Йосиф Кобзон, який тільки-но розлучився втретє. Першого вересня він навіть сам відвів до першого класу Марію. Друзями нової родини стали Марк Бернес і Володимир Висоцький. Узаконити стосунки з Гурченко Кобзон «дозрів» через 3 роки, коли під час гастролей їх категорично відмовилися поселити в один готельний номер. Але, як сам потім сказав, зі шлюбом у них «не склалося». Отож невдовзі в паспортах обох додалося ще по штампу — про розлучення.
БУНТ ЧЕРЕЗ ПРИНИЖЕННЯ
Здавалося, Людмила Марківна нарешті зустріла гідну пару в особі давнього знайомого, піаніста Костянтина Купервейса, який став її четвертим «законним» чоловіком. Разом вони провели довгі 18 років, дарма що Костянтин був на 13 років молодшим. Але… перед Новим 1992-м і цей шлюб вичерпав себе. Та причина розставання тепер була не в чоловічих зрадах, а в небажанні Костянтина й далі «служити» Людмилі, з якою почувався приниженим. Хоч саме його, попросивши дозволу, стала називати «татом» 14-річна Маша, яку згодом він же й видав заміж. Та й Людмилина мати, знаючи доньчин егоїзм, відкрито співчувала цьому зятеві й радила розстатися з акторкою… Уперше в житті Людмила зустріла того, хто виконував усі її побажання, але… вона надто швидко звикла до поклоніння, а чоловік не витримав — і незабаром знайшов своє щастя з іншою, не «зірковою», жінкою…
На роки їх спільного життя припав фурор Гурченко в кіно, спричинений виходом «Вокзалу для двох», після якого, казали, генсек Юрій Андропов особисто і без звичних формальностей присвоїв акторці звання «народної», а також зйомки у фільмі «Любов і голуби». Його прем’єра зробила мегапопулярним у кіноглядачів діалог, який багато хто і досі пам’ятає:
— Сучка ты крашеная!
— Почему же крашеная? Это мой натуральный цвет.
НА ВСЕ ЖИТТЯ, ЩО ЗАЛИШИЛОСЬ…
І все ж справжнє щастя, яким собі його уявляла, на схилі літ таки усміхнулося Людмилі Гурченко. Пізнала його з бізнесменом-продюсером, вихідцем із Одеси Сергієм Сеніним, який до останнього дня акторки — 30 березня 2011 року — був її справжньою половинкою. Можливо, саме йому вдалося збагнути внутрішню потребу тієї, яка все життя шукала в чоловіках… батька? Адже називала «татами» усіх своїх коханих, а ще — режисерів, у яких знімалася. Із Сергієм, молодшим від неї на чверть століття, Людмила Марківна прожила 20 щасливих для них обох років. Увесь цей час чоловік називав її «дочкою», свідомо жив Людмилиним життям і зберіг свої почуття, попри вік коханої і те, що ранками бачив її без жодного макіяжу.
ТАКІ НЕСХОЖІ…
Свою невеличку московську квартиру Олена Олександрівна Гурченко заповіла не дочці, а внучці, яка її доглядала і до родини якої на схилі літ перебралася жити. Та після оприлюднення заповіту Людмила Марківна через суд заявила свої права на це помешкання, придбане свого часу її коштом. Відтоді з Марією мати бачилася лише на судових засіданнях.
«Мене з дитинства дратували розповіді про акторські тусовки й маминих чоловіків», — після смерті Людмили Гурченко зізнавалася журналістам геть не схожа на неї вже немолода Марія, в заміжжі Королева. Згадувала, спершу мати намагалася змусити доньку до змін у собі, але Маша все робила наперекір, а Гурченко надто дратувалася, тож це ні до чого не призвело. Оскільки ж «другою Гурченко», як того хотіла матір, дівчина ставати категорично не бажала, то в молоді роки принципово не користувалася косметикою, і загалом не прагла виділитися серед людей. Аби покинути рідний дім, рано вийшла заміж. Після медучилища вступати до вишу не схотіла, відтоді працювала медсестрою в онкологічній лікарні.
Згодом стала домогосподаркою і стверджувала: «Для меня головне — моя родина». При тому казала, буцім ніколи не тримала образи на матір, шкодуючи, що не помирилися за її життя. Мала чоловіка, сина, доньку, згодом тішилася й онучкою. І хоч сина назвала Марком, втіливши мрію Людмили Гурченко, це не зблизило їх. Адже Людмила Гурченко з часом почала мріяти долучити до світу кіно хоча б онуків, а що зять був на заваді, схиляла доньку до розлучення. Та подружжя Королевих возз’єдналося, а от Марк у 17 років пішов із життя через наркотики…
ОСТАННІЙ ДАРУНОК ДОЛІ
Розпочатий іще 1993 р. «квартирний» конфлікт тривав і після смерті Людмили Марківни, та зрештою Сергій Сенін і Марія Королева дійшли згоди — і 2015 року спільними зусиллями встановили на будинку меморіальну дошку в пам’ять про свою матір і дружину. А ще за 2 роки 58-річна Марія просто в під’їзді свого будинку пішла з життя внаслідок серцевої недостатності. Це сталося незадовго до 82-річчя від дня народження Людмили Гурченко. Саме тоді, повідомляли ЗМІ, на одному з телеканалів мав відбутися випуск програми за участю Марії та Сандро — доти ніколи не баченого нею 44-річного сина Бориса Андронікашвілі від нового шлюбу. Під час запису цієї програми брат подарував зведеній сестрі альбом із родинними фотографіями. Певно, вона б іще не раз переглядала його…
Підготувала Ніна НАЗАРОВА.
