Вже доросла подруга якось сказала мені: «Мабуть, батьки не люблять мене!», чим дуже здивувала, адже змалечку вони ніколи і ні в чому не відмовляли їй. Вона була єдиною серед нас, 10–12-річних дітлахів, у кого були кишенькові гроші на всілякі дрібнички. Тато чи не щодня купував їй солодощі, а мама забивала одягом усю шафу: на виріст. Та, певно, бракувало іншого: ніжності, тепла та любові…
Безумовно, всі батьки люблять своїх дітей, але, на жаль, не всі млжуть або ж просто не вміють ці почуття проявляти. Помиляється той, хто переконаний, що самими лише подарунками та вседозволеністю можна завоювати і втримати любов дитини. Не зовсім погоджуюся і з методом виховання «люби, як душу, тряси, як грушу». Адже ми сваримо дітей за їхні помилки, замість того, аби пояснити їх. Наполегливо радимо, що жити правильно саме так, а не інакше, посилаючись на свій і чужий досвід, не залишаючи їм права на прийняття самостійного рішення. Аби часом не перехвалити, шкодуємо добрих слів і любимо мовчки. А в деяких родинах взагалі переконані, що у вихованні хлопчика, аби він виріс справжнім чоловіком, ніжності зайві. Насправді ж ті, до кого в дитинстві ставилися занадто стримано, нерідко виростають жорстокими, скупими на ніжність та співчуття. Тому маленьким представникам сильної статі також важливо знати, що їх люблять.
Одні дітки з народження лагідні й привітні, інші ж — справжні воїни. Але всі вони потребують любові, яку випромінює мамин ніжний погляд, чути у її голосі, про яку говорять міцні татові обійми… Дрібниці? Але саме на них ми зазвичай і не зважаємо.
Скажімо, коли молода матуся міняє дитині підгузки, підрізає нігтики чи змащує ніжну шкіру олійкою, вона цілком зосереджена на тому, чи правильно це робить, забуваючи подивитися в очі малюку. Не позбавляйте його радості спілкування поглядом! Завжди усміхайтеся дитині, хоч би як важко було на душі, відкиньте всі неприємності. Навіть якщо маля не дає вам виспатися і повноцінно відпочити, спілкуйтеся з ним лише з теплотою та любов’ю, адже вередує воно не для того, аби насолити вам.
Намагайтеся контролювати інтонацію: немовля ще може не зрозуміти слів, але чітко вловлює ваш настрій. Так, добрий, ніжний, заспокійливий голос дає змогу дитині почуватися щасливою і захищеною, а криком і галасом можете тільки налякати її.
Якомога частіше хваліть дитину і намагайтеся рідше сварили її. Навіть якщо вона зробила щось не зовсім правильно, спочатку похваліть за спробу, нехай і невдалу, а потім делікатно і зрозуміло поясніть, як треба було зробити. Такі зауваження не ображають, натомість допомагають вчитися чомусь новому, цікавому.
Неабияке значення мають обійми, але не всі батьки здогадуються про це, і припускаються помилки, залишаючи плач малюка без уваги, мовляв, головне — сухий і нагодований, а привчати до рук зайве. Поплаче і — заспокоїться. Можливо, йому і справді бракує саме уваги і тепла? На думку психологів, дитина ніколи не перестає потребувати фізичного контакту з батьками, змінюється лише форма його прояву. Так, немовлята люблять, щоб їх носили на руках, дошкільнята — коли їх цілують, обіймають, пощипують, уже дорослі діти потребують дружніх батьківських обіймів і поцілунків, адже іноді так хочеться знайти розраду, прихилившись до надійного батьківського плеча або сховатися у маминих теплих обіймах.
Деякі батьки занадто пестять своїх дітей, коли вони ще маленькі, та чим дорослішими ті стають, тим менше ніжностей собі дозволяють. Вчені ж довели, що кожна дитина впродовж життя несе в собі заряд батьківської любові та уваги. Тому батькам необхідно стежити, щоб емоційний резервуар дитини не спустошувався. А значить, завжди дарувати свою любов.
Намагайтеся бути відкритими для усіх проблем та подій у житті вашої дитини, хоч якими б незначними вони вам здавалися. Сина образили у школі, і він надто емоційно розповідає про це — облиште свої справи й уважно вислухайте його. Для вас це, може, дрібничка, для нього — серйозна проблема.
Любіть свою дитину за те, що вона є, а не за успіхи у навчанні чи спортивні досягнення. В жодному разі не ставте ультиматум: не з’їси кашу мама не любитиме тебе!
Не докоряйте, чекаючи вдячності. Мовляв, ми присвятили тобі найкращі свої роки, багато працювали, щоб забезпечити, а ти такий невдячний! Не забувайте, що це насамперед ваш батьківський обов’язок: виховати дитину доброю, чемною, чуйною, а головне — щасливою, дати їй путівку в життя.
Для цього виведіть свою формулу любові, головні складники якої — терпіння, повага, розуміння й уміння прощати, помножені на мудрість.
