Леонід Філатов – людина унікального таланту вулканічного походження. Він жив і горів на роботі, наче боявся чогось не встигнути. Здавалося, його поцілував сам Бог. І важко сказати, що в нього виходило краще – бути актором, пародистом, поетом, автором і ведучим телепрограми, режисером…
ДАР ДО ПИСЬМЕНСТВА
Батьки Леоніда Філатова познайомилися завдяки тому, що були з однаковим прізвищем. Під час війни в них випадково зав’язалося листування. Одружилися вони в Пензі після її закінчення, а 24 грудня 1946 року народився Льоня. Будучи геологом, Олексій Яремович пропадав в експедиціях і рідко бував удома. Тому мати ростила сина сама. Коли хлопчикові виповнилося 7 років, батьки розлучилися. Зібравши нехитрі пожитки, Клавдія Миколаївна поїхала з сином до далекої рідні в Ашгабат, який майбутній артист вважав своєю батьківщиною.
Уже в шкільному віці Льоня писав оповідання і байки. Здавалося б, звідки талант? Літературних здібностей у батьків не було. Дебют юного Філатова відбувся в 14 років у газеті «Комсомолець Туркменістану».
Мама папе говорит:
«Коле путь везде открыт!
Пусть актером Коля будет,
Через сцену выйдет в люди!
А потом, быть может, скоро
Станет кинорежиссером.
Так починалася байка під назвою «Домашнее задание и Колино призвание», за яку йому був нарахований гонорар.
А в 10 класі, захопившись кінематографом, Леонід вирішив стати режисером. Провінційний хлопець з Ашгабату вирушив до Москви вступати у ВДІК з повною упевненістю, що його туди відразу візьмуть.
«ЩУКА» і «ОРАНЖЕВИЙ КІТ»
Але на іспити він запізнився. Хтось із друзів порадив вступати до Щукінського училища на акторський факультет. «З моєю-то пикою чекають не дочекаються мене там», — відмовлявся. Він здавався собі довгоносим і негарним. Але до «Щуки» все ж вступив, написавши екзаменаційний твір у віршах, чим викликав у педагогів захоплення. Леонід не був зразковим студентом, часто втікав із лекцій, вважаючи походи в кіно кращими від занять. Навчався легко, граючись, жив так само.
Курс йому дістався чудовий: Ніна Русланова, Ян Арлазоров, Олександр Кайдановський, Борис Галкін. У гуртожитку особливо здружився з Володимиром Качаном, і стали вони складати пісні. Під час дружніх посиденьок раз у раз в гуртожитку, а потім і з кожного відкритого вікна, лунав філатівський «Помаранчевий кіт».
Перша ж їхня пісня була про нещасливе кохання. До них часто заглядали студенти, щоб випити й постраждати під неї, інші слухали, юрблячись на кухні та в коридорах, а з кімнат лунало: «Давайте голосніше!» На любовну лірику Леоніда Філатова тоді надихала Наталя Варлей. Він закохався вже в зірку всесоюзного масштабу, яка теж вчилася з ними. Наталя дозволяла любити себе і впадати за нею, але зустрічалася з іншим. Михайло Задорнов, який був завсідником в їхній компанії, згадував: «Коли Наташа оголосила, що виходить заміж за відомого артиста Миколу Бурляєва, ревнуючи, Філатов тільки на мить присів у позу пушкінського натхнення і тут же підскочив зі словами: «Из Коли жизнь ключом бурляет, она ж варляет дурака!»
ТАГАНСЬКЕ БРАТСТВО
Після училища перед Леонідом Філатовим постав вибір: або піти в Театр на Таганці до Любимова, або виїхати до Ленінграда в райкінський театр мініатюр. Надто вже сподобалася метру радянської естради п’єса, яку написав Філатов для дипломного спектаклю. «Льончику, — вмовляв Райкін, — пропоную в моєму театрі писати, грати, робити все, що хочете». Навіть квартиру обіцяв та інші соціальні блага.
Подолавши спокусу, в 1969 році Філатов обрав Таганку — наймодніший, престижний і скандальний театр, в якому кожного вечора був аншлаг. Там зібралися люди, про знайомство з якими Філатов навіть не міг мріяти. Володимир Висоцький, Альфред Шнітке, Сергій Параджанов, Булат Окуджава, Веніамін Смєхов, Валерій Золотухін, Алла Демидова — не тільки грандіозні таланти, а й люди з крутим норовом. Там і зародилася справжня дружба з багатьма відомими акторами.
А яких поетів збирала «Таганка» — Белла Ахмадуліна, Євген Євтушенко, Роберт Рождественський, Андрій Вознесенський. Філатов був із ними не тільки знайомий, а й на кожного склав пародію. Одного разу Висоцький почувши, як він читає пародію на Рождественського, був вражений і поділився враженням з Любимовим. А потім буквально виштовхнув його на сцену.
Может, это прозвучит
Резко,
Может, это прозвучит
Дерзко.
Но в театры я хожу
Редко,
А Таганку не люблю
С детства.
Так народився цілий цикл віршованих пародій «Таганка-75», який користувався у публіки колосальним успіхом.
УЛЮБЛЕНИЙ ЛЮБИМОВ
Артисти обожнювали свого головного режисера Юрія Любимова і називали його «Майстер». У 1984 році під час закордонного відрядження Любимов дав інтерв’ю газеті «Times», в якому критично висловився про політичну систему СРСР. Режисера позбавили радянського громадянства й можливості повернутися у створений ним театр. І чиновники від Міністерства культури надіслали іншого режисера — Анатолія Ефроса. Артисти зустріли його в штики. Одного разу Анатолій Васильович сказав Філатову: «Ви не вмієте грати». На це актор відповів, що за режисера Ефроса теж не тримає, і покинув «Таганку» театрально красиво. А інші члени трупи оголошували режисерові страйк, різали шини його автомобіля, підпирали двері квартири, щоб не міг вийти з дому, одного разу навіть порізали дублянку, вважаючи, що так можна повернути «батька рідного».
Філатов пішов у «Современник», куди його запросила Галина Волчек. На 30-річчя театру прочитав уїдливий вірш, яким завдав остаточний удар режисерові. Серце Анатолія Ефроса не витримало, і він помер від інфаркту. Потім Леонід Філатов шкодував про свій учинок і не міг пробачити собі його цькування. Пізніше був упевнений, що його хвороба — це кара за жорстоке поводження з Ефросом.
Після розвалу СРСР Любимов із п’ятирічного заслання повернувся на «Таганку». Але на акторів чекало гірке розчарування. Їх улюблений режисер перетворився на затятого капіталіста, збирався приватизувати театр, а трупу вдвічі скоротити, наймати артистів за тимчасовими контрактами. Постановки лаяли всі, особливо колишні фанати. Леонід Філатов відкрито назвав Любимова зрадником і брав участь у 27 судах, щоб допомогти відвоювати право на новий театр «Співдружність акторів Таганки». Цей хворобливий конфлікт він покаже потім у своїй єдиній режисерській роботі «Суччині діти».
ЖИТТЯ, ЯК В КІНО
У Театрі на Таганці Філатов познайомився з Наталією Савченко, яка стала його першою дружиною. Тут же пізніше полюбив Ніну Шацьку, яка, на жаль, була одружена з Валерієм Золотухіним. Ніну та Валерія пов’язував син Денис, але вже тоді сімейної близькості у них не було. Вона буквально заворожувала Філатова своєю красою, розкішним білим волоссям. Він став впадати за нею, читав вірші про кохання, але з сім’ї йти не поспішав.
Одного разу Шацька ворожила на Старий Новий рік. У тарілці зі спаленим папером їй привиділося людське обличчя з рогами та козлячою бородою, потім щеня і зчеплені руки. Подруга їй пояснила: козел — це Льоня, тому що він Козеріг, щеня теж він, тому що народився в рік Собаки. А зчеплені руки — це ваше майбутнє життя. І вона ухвалила доленосне рішення, після якого вони стали зустрічатися. Їх таємний зв’язок тривав 9 років. Золотухін неймовірно ревнував дружину, хоча сам її постійно зраджував. Ніна розповідала про зради чоловіка Леоніду. Покінчивши з брехнею і брудом, вона розлучилася із Золотухіним, а через деякий час з сім’ї пішов і Філатов, залишивши дружині все. У 1982 році вони одружилися. Син Денис залишився з матір’ю, і Філатов виховував його як рідного. Шлюб їхній був надзвичайно міцним, зворушливим і щасливим.
«В НАШЕЙ ПИШУЩЕЙ СТРАНЕ ПИШУТ ДАЖЕ НА СТЕНЕ!»
Липневі дні 1980-го були затьмарені смертю Володимира Висоцького. Під враженням його пісенного казкового циклу восени цього ж року Філатов почав написання казки «Про Федота-стрільця, удалого молодця». Написав швидко, легко, з гумором.
«Хороша ль, плоха ли весть,
— Докладай мне все как есть!
Лучше горькая, но правда,
Чем приятная, но лесть».
Іскрометна, смішна пародія на нашу дійсність актуальна й донині.
«Сколь бы ты не супил бровь — Повторяю вновь и вновь:
Индивид имеет право на свободную любовь!»
За часів перебудови літературний талант і уїдливість Філатова стали дуже доречні.
«Нам теперь — имей в виду!
— Надо быть с толпой в ладу:
Деспотизм сейчас не в моде,
Демократия в ходу».
Останній Президент Радянського Союзу знав казку практично напам’ять і часто цитував:
«Утром мажу бутерброд —
Сразу мысль: а как народ?
И икра не лезет в горло,
И компот не льется в рот!»
Довгий час цю казку виконував сам автор в телепередачі «Театр одного актора». Філатов почувався на коні. Це його час, в який хотів вписатися.
ВИЩИЙ ПІЛОТАЖ
А роман Філатова з кіно теж склався не відразу. На телебачення потрапив завдяки своєму другові й колезі по «Таганці» Веніаміну Смєхову, котрий підробляв на Держтелерадіо й запросив Філатова на головну роль у телевиставу «Фридерік Моро». Актор перед зйомками довго просиджував у гримерці, накладаючи грим, чим дуже сильно діставав Смєхова. Але потім друг зрозумів, що таким чином він намагався приховати невпевненість, від якої незабаром не залишилося і сліду.
У 1979 році Леонід Філатов все ж набрав висоту й досягнув визнання. Головна роль льотчика Ігоря Скворцова в першому радянському фільмі-катастрофі «Екіпаж» режисера Олександра Мітти зробила його знаменитим. Сором’язливий і боязкий в житті Філатов блискуче зіграв бабія і ловеласа, і водночас героя. Він став секс-символом країни. Ніхто й не підозрював, що відверта сцена була для нього справжніми тортурами. З властивою йому іронією і скромністю він відповідав журналістам словами Жванецького: «Худий, злий, хворий — але яка країна, такий і секс-символ». Я навіть на пляжі комплексував роздягатися, а тут опинився в ролі супермена, у відвертій еротичній сцені».
Філатов, ставши одним із найбільш затребуваних акторів на «Мосфільмі», нічого не боявся грати, навіть смерть. Актори не люблять подібних сцен, вважаючи, що провокують долю. А він помирав у кадрі 15 разів! Його мама просто вимикала телевізор, коли бачила ці сцени. Здавалося, все давалося йому легко. Але за цією легкістю стояла виснажлива робота до самоспалення. У цьому був вищий пілотаж Леоніда Філатова.
У 1987 році на екрани країни вийшла картина Ельдара Рязанова «Забута мелодія для флейти», в якій артист зіграв головну роль бюрократа-чиновника. Він із задоволенням приступив до зйомок і був згоден навіть на відверті сцени, які дуже не любив. Головного героя за дивним збігом звали Леонід Філімонов. За сценарієм йому потрібно було зробити вибір між дружиною та коханкою. Знайома ситуація, чи не так? Наприкінці фільму він вкотре вмирає, а неймовірна Тетяна Догілєва намагається його врятувати. Лікарі, подивившись фільм, сказали, що Філатов приголомшливо достовірно зобразив смерть. Але тоді актор навіть не підозрював, що мине 5–7 років і фінал його життя буде таким само трагічним, як у фільмі.
Мікроінсульт трапився на сцені театру «Співдружності акторів Таганки», коли вони з дружиною грали головні ролі в спектаклі «Чайка» за Чеховим. Але актор дограв виставу до кінця. А в жовтні 1993 року вже справжній інсульт спровокували новини, які транслювали відомі сумні події. Одужавши, Леонід Філатов продовжував все ж працювати й виходити на сцену, вів передачу «Щоб пам’ятали». Телецикл про забутих акторів мав величезний успіх. Він записав понад 100 телепрограм.
Але тиск зашкалював, здоров’я погіршувалося. Леонід Ярмольник відвіз друга в Шумаковський центр, де нарешті поставили точний діагноз. Причиною нездужання були хворі нирки. До трагічного фіналу призвела застуда, що неприпустимо при пересаджених нирках. Незважаючи на зусилля лікарів і самовіддану турботу дружини та матері 26 жовтня 2003 року радянський і російський актор театру та кіно, кінорежисер, поет, письменник, телеведучий Леонід Філатов помер.
Все как всегда, все по привычке —
Люди, мосты и электрички.
Что за напасть? Что за немилость?
В мире ничто не изменилось.
Значит — судьба, значит — планида:
Был Леонид — нет Леонида.
Підготувала Валентина ГАРКАВА.