Кожна рукодільниця хоче надати своєму виробу індивідуальності, привнести цікаві й оригінальні деталі, що привертають увагу, викликають захоплення, подив, а іноді й заздрість в інших майстринь. Декором можуть бути різні деталі – вишивка, мереживо, складки, рюші. Однак не менш цікаве та ефектне оздоблення – буфи, які багато хто називає «вафлями». Цей вид прикрашання вважають старовинним. Однак зараз інтерес до буфів знову повертається.
Буфи – це пишні, об’ємні складки на тканині, які закладають певним чином. Їхня історія починається ще в XVIII ст., коли жінки носили сукні з буфами. Саме слово «буф» походить від французького «bouffer», що означає «стовбурчитися» або «надуватися». Спочатку такими декоративними деталями прикрашали насамперед вечірні сукні, святкові костюми з дорогих і гарних тканин – таких, як оксамит або шовк. Як оздоблення додавали камені або бісер. Усе це – пишнота об’єму, форми й узору надавали вбранню справжнього королівського шику. Виготовити таку сукню було доволі дорого, кравчині шили їх за індивідуальним замовленням, а буфи робили лише вручну. Згодом мода на «вафлі» прийшла й у повсякденний гардероб. Такими оригінальними деталями почали доповнювати жіночі сукні й блузи, а також дитячий одяг. У цій техніці виконують декоративні подушки, покривала, сумки й багато інших речей.
Схему-розмітку спочатку креслять на папері, потім переносять на тканину. Щоб пошити буфи, з виворітного боку матеріалу ставлять орієнтири, тобто крапки, розташовані одна від одної на рівних відстанях. Потім ці крапки з’єднують за схемою міцними нитками під колір тканини. Щоб було легше орієнтуватися, можна позначати не лише крапки на тканині, а й лінії, за якими будете їх з’єднувати. Буфи можна збирати як із виворітного, так і лицьового боку – це залежить від виду буфів і виконуваної роботи. Головне при обробці матеріалу, щоб під кінець роботи не було видно місць проколів. Якщо шиєте буфи з лицьового боку, можна використовувати намистини.
Голку вколюють і витягають таким чином, щоб крапка залишалася посередині. Потім туго натягують нитку, щоб складки «стояли» і при цьому їх можна було зрушити до центра. Кінці нитки зав’язують міцним вузлом. Потім роблять наступний прокол під відправною точкою. Ряди виконують у шаховому порядку. Нитку знову натягують, роблять вузли. Далі техніка виготовлення повторюється аналогічно до першого ряду. З виворітного боку нитки мають лягти зиґзаґом.
Слід пам’ятати, що витрата матеріалу для виготовлення буфів удвічі, а то й утричі більша за той відрізок, на якому буде готовий декор. Кількість матеріалу насамперед залежить від типу буфа, глибини складок і виду матеріалу. Буфи на тканині виготовляють як машинним, так і ручним способами. Для машинної обробки позначки роблять із лицьового боку, а для ручного – з вивороту. Шикарний вигляд мають буфи з бісером, намистинами, а також виконані крученими нитками.
Щоб зробити узор «Вафлі», потрібно розмітити крапки з вивороту, шви роблять теж із цього боку. Кожний рядок виконують у напрямку зліва направо, закріплюючи наприкінці вузликами. Якщо тканина тонка, відстань між крапками має бути 1,5 см, якщо цупка, то – 2 см. 1-й ряд: невеликою закріпкою з’єднують першу й другу крапки (кілька стібків буде достатньо), далі з’єднують третю й четверту крапки, при цьому другу й третю крапки не стягують. 2-й ряд: шити так, як показано на схемі, з’єднуючи крапки в шаховому порядку щодо з’єднання крапок верхнього ряду.
Робити буфи можуть навіть початківці, схеми прості, треба лише уважно з ними ознайомитися та навчитися правильно їх читати, тоді сам процес шиття буде захоплюючим і приємним, а готовий виріб потішить вас своєю красою.
Діана ШЕПЕЛЬ.
