Усі ми, безперечно, помічали таку особливість людей, як балакучість. Або навпаки – мовчазність. Відповідно є народні образні характеристики. Про базіку кажуть: довгий язик, рот не закриває, слова не можна вставити (коли говорить). Про мовчуна: слова не можна витягнути, наче води в рот набрав, як риба, мовчазний…
Є й суто прагматичні висновки щодо говірких і небалакучих людей. Як-от: «Немає правди в людині, яка не в змозі контролювати свій язик» (Махатма Ганді), «Балакучий балакучу вивів звечора на кручу» (Т.Г. Шевченко), «В короткого розуму – довгий язик», «Великий балакун – поганий працівник» (українські прислів’я), «Остерігайся мовчазних людей» (японське прислів’я) і навіть такі, як «Погано балакучому, та й мовчазному недобре». Останній висновок народної мудрості – вже про міру (норму) в користуванні таким суто людським даром, як мовлення, комунікація. Отже, ця норма таки існує. Її ж основний критерій – говорити, коли не можна мовчати, і то слушно, по суті справи. Годі й нагадувати, що, за давнім радянським застереженням, «балакун – знахідка для шпигуна». Тобто в ході балаканини, марнослів’я можна наговорити зайвого, видати таємниці. Недарма ще часто кажуть: «Мовчання – золото». І не лише тому, що в процесі словоблудства можна видати свої та чужі таємниці, а й через те, що зачепивши неприємні, делікатні теми, можна несподівано зіпсувати стосунки із співбесідником і його враження про вас.
З другого боку, людина як створіння соціальне має потребу в спілкуванні із собі подібними, й основний засіб – це розмова, діалог. Та бувають ситуації, коли відчуваємо потребу виговоритися про «наболіле», як мовиться, розкрити душу – щодо своїх і суспільних проблем, висловити власну думку, ставлення до чогось, зрештою, у відповідь почути пораду, оцінку своїх суджень і вчинків. Зокрема із цією метою у деяких християнських церквах навіть запроваджено таїнство сповіді. У медицині це специфічна бесіда із психотерапевтом, психологом. До речі, надмірна говіркість, або «розмовний напір», є одним із симптомів психічних захворювань, зокрема біполярного розладу в його маніакальній стадії. І навпаки, мовчазність, замкнутість – діагностична ознака депресії.
Тож говіркість або мовчазність можуть бути не лише рисами характеру в структурі особистості, а й симптомами психічних порушень. У такому разі без допомоги лікаря-фахівця (психіатра, психотерапевта) або психолога не обійтись.
Вікторія КРУЧЕК, доктор психологічних наук.
