Бурякам потрібен хай не рясний, але регулярний полив протягом усього періоду формування коренеплодів. Якщо вологи бракує, коренеплоди грубішають, листя дрібнішає і передчасно засихає. Водночас якщо рослини добре вкоренилися, буряк доволі легко переносить тимчасову засуху. Дуже погано росте за надміру вологи. Та посушливого літа треба поливати так, щоб вода діставалася кореневої системи, на глибину 20—25 см — лише тоді поливи дуть ефективними. Приблизно за 4 тижні до збирання врожаю їх припиняють.
Буряк дуже вимогливий до світла. Якщо його недостатньо, рослини загущені й зарослі бур’янами, то вони витягуються й утворюють маленькі коренеплоди. За сезон роблять щонайменше два підживлення. У першій половині вегетаційного періоду — азотними, в другій (при формуванні коренеплодів) — калійно-фосфорними добривами. Але буряк накопичує нітрати. Їх надлишок спричиняє велика кількість азотних добрив. Тому в ідеалі їх бажано замінити комплексними на органічній основі. Наприклад, перше підживлення — після утворення 3—4 справжніх листочків розчином коров’яку (1:10), пташиного посліду (1:12) або мінеральних добрив (3—4 г простого суперфосфату, 2 г сечовини, 3 г калійної солі).
Якщо на листках виникають жовті округлі плями, це свідчить, що ґрунт кислий і в ньому бракує калію. А буряк не виносить кислих ґрунтів. Тож треба полити рослини вапняним молоком з додаванням хлористого калію (300 г вапна і 80 г хлористого калію розчинити в 10 л води).
На попереднє місце буряки висаджують не раніше, ніж за 3 роки. Наприкінці вегетації посадки може уразити фомоз — на старих листках з’являються круглі світло-бурі плями з чорними крапками в центрі. Під час зберігання симптоми фомозу можуть проявитись через 1—2 місяці після закладання врожаю на зиму. На зрізі уражених коренеплодів тканина чорна, тверда, іноді з порожнинами, на стінках яких помітно світло-сірий пухкий наліт. Найкращий спосіб боротьби з хворобою — профілактика.
Важливо дотримуватися сівозміни і створювати сприятливі умови для росту. Буряк чутливий до нестачі бору, молібдену, міді. Добре додавати ці мікроелементи у вигляді позакореневих підживлень або перед посадкою замочити в їх розчині насіння. Дефіцит бору в ґрунті спричиняє загнивання серцевини коренеплодів. За нестачі натрію, на кислих ґрунтах бадилля набуває червоного відтінку. Дехто радить поливати буряки солоною водою, бо це допомагає збагатити ґрунт натрієм. Однак краще підживити розчином мікроелементів, які, зокрема, містять і натрій. В результаті механічних пошкоджень плодів виникають гнилі, тож важливо не пошкодити коренеплоди під час догляду та викопування. Для зимового зберігання буряки можна сіяти й улітку.
Буряку можна не відводити окрему грядку, а висаджувати як ущільнювач з огірком, картоплею, по краях грядок. Добре сусідить із морквою, від цього його смак та якість поліпшуються.
Коренеплоди прибирають восени, до заморозків, бажано теплого сухого дня, коли вони повністю дозріють, а бадилля зів’яне. Підмерзлі коренеплоди втрачають смак і погано зберігаються. Їх очищають від землі, обрізують гичку, залишивши перешийок 1 см і корінець. Якщо обрізати гичку повністю, буряки загниють. Найкраще зберігати невеликі коренеплоди діаметром 7—10 см в погребі при температурі плюс 2—3 градуси та вологості повітря 90—95 відсотків. За низької вологості буряки зморщуються. Коренеплоди щільно вкладають у чисті сухі ящики, пересипаючи шарами піску (3—4 см). Замість нього можна використати сухий торф, тирсу, стружку.
Добре зберігається буряк і розсипаним на підлозі сховища шаром 40—50 см. Його термін зберігання більший, ніж моркви, важливо лише відібрати буряки без ознак хвороб.
