Айва — культура скороплідна, починає плодоносити на 2—3-й рік після посадки однорічних саджанців. Плодоношення рясне, щорічне, особливо перші 30–50 років.
Плоди — несправжні яблука, плоско-округлі, округлі, циліндричні, грушоподібні, короткогрушоподібні, довгасто-округлі. Поверхня — гладенька або ребриста. М’якоть ароматна, солодко-терпка, щільна, сухувата.
За деякими даними, яблуко розбрату, подароване Парисом Афродіті, було плодом не яблуні, а айви. А римляни вважали аромат її плодів афродизіаком, що підвищує статевий потяг.
Дозріває вона восени. Зібрані плоди можуть зберігатися до весни, їх тримають при температурі 0–1 градус і вологості повітря 90–92 відсотки. З часом айва стає ніжнішою, м’якшою та ароматнішою, набуває характерного забарвлення, підвищується цукристість, зменшується вміст пектинових та дубильних речовин.
ЦІЛЮЩІ ВЛАСТИВОСТІ
Плоди айви звичайної багаті на пектинові речовини, органічні кислоти (яблучну, винну, лимонну), фруктозу, глюкозу, цукрозу, вітаміни С, Bl, В2, Р та інші, а також на макро- та мікроелементи — кальцій, магній, фосфор, залізо, калій. Особливо багато корисних речовин містить шкірочка та верхній шар айви.
Айва має багато лікувальних властивостей. Її використовують як жовчогінний та сечогінний засіб. Має кровоспинні та антисептичні властивості. Протерті варені плоди ефективні при лікуванні печінки. Айву здавна використовують проти шлунково-кишкових захворювань, особливо з проносами, завдяки високому вмісту пектинів та дубильних речовин. Корисна при бронхіальній астмі та туберкульозі. Завдяки сечогінним властивостям айва позитивно впливає на роботу серця. Свіжі плоди багаті на залізо, тому їх рекомендують при недокрів’ї. А пектини в айві всотують важкі метали, радіоактивні елементи та виводять їх із організму.
Сік має бактерицидні властивості. Зовнішньо його використовують для полоскань при запальних захворюваннях рота, лікування виразок та ран, геморою, тріщин заднього проходу. Внутрішньо він діє як загальнозміцнювальний та сечогінний засіб. Корисно вдихати аромат айви — її фітонциди знімають спазми судин головного мозку.
Насіння айви містить до 20% слизистих речовин, глікозид амигдалін та жирну олію і має пом’якшувальні, обволікувальні, антисептичні та протизапальні властивості. Слиз отримують, струшуючи насіння з теплою водою (подрібнювати не треба) із розрахунку 10 г сировини на склянку води. На Закавказзі чай з насіння айви п’ють при сильному кашлю. Відвар насіння використовують зовнішньо для примочок проти захворювань очей, для полоскань при ангінах.
АЙВА В КУЛІНАРІЇ
Свіжа айва не дуже смачна, але придатна для переробки. З неї готують повидло, варення, желе, компоти, соуси до м’ясних страв, додають при тушкуванні м’яса. У Середній Азії печену та варену айву як гарнір подають до м’яса. Печена айва, до речі, втрачає терпкість. Щоправда, запікати її треба довше, ніж яблука.
Ефірні олії в плодах і їх шкірочці надають стравам з айви оригінального аромату. Шкірочку використовують, готуючи цукровий сироп для варення та компоту. З айви виходить желе, що добре застигає. Пюре з айви із прянощами можна вживати як приправу. В консервній промисловості цінують лежкість плодів айви і те, що її можна переробляти в осінньо-зимовий період. Консервована айва — складова багатьох національних страв кавказької кухні. Домашні заготовки з айви допомагають боротися з сезонним авітамінозом. Плоди можна в’ялити та сушити.
На зиму можна заготовити просту вітамінну страву: плоди айви подрібнити та змішати з цукром (1:1). Зберігати в холодильнику. Додавати до напоїв.
Зрештою, айва має дуже декоративний вигляд, можна прикрасити нею стіл або страви.
