Як пояснив лікар-імунолог Михайло ПІНЧУК, одним з основних захисних складників організму (імунітету) є клітини так званої моноцитарно-макрофагальної системи, функція яких спрямована на знищення хвороботворних мікробів, їх залишків і продуктів життєдіяльності. Цю систему необхідно підтримувати поживними та специфічними речовинами, найважливішими з яких і є імуномодулятори.
До останніх належать такі сполуки, в тому числі й фармацевтичні засоби, які активізують захисні ресурси організму, — імуностимулятори, зокрема препарати тимуса, інтерлейкіни, інтерферони, індуктори інтерферонів, біологічно активні пептиди, полісахариди деяких грибів, лікувальні вакцини. їх активність зумовлена здатністю впливати на обмін речовин, активувати імуно-компетентні клітини. Внаслідок цього й підвищується опірність організму до захворювань.
З другого боку, за певних обставин виникає необхідність пригальмувати імунітет, тобто знизити активність лімфоцидних клітин, наприклад, при запаленнях, алергії, трансплантації органів і тканин, лікуванні автоімунних захворювань. Тоді застосовують імуносупресори, ефект яких пов’язаний зі здатністю пригнічувати гемопоез (кровотворення), взаємодіяти з білками, що беруть участь в імунній відповіді, тощо.
Одне слово, імуномодулятори використовують для коригування стану імунітету залежно від мети.
У побуті, та й за порадою медиків застосовують переважно імуностимулятори — «задля зміцнення імунітету». Такі властивості мають не лише синтетичні речовини, а й природні — передусім ті, що містяться у рослинах, зокрема багатих на вітаміни і мікроелементи. Проте слід пам’ятати, що коли людина вже нездужає, то імунітет краще не «чіпати» додатковими навантаженнями. Адже його резерви спрямовані на подолання хвороби, тож ми їх відволікаємо на засвоєння хоч і корисних, але саме в цей час зайвих речовин.
Основними показаннями до призначення імуномодуляторів є наявність клінічних ознак імунної недостатності, що характеризується часто рецидивними бактеріальними, вірусними й грибковими інфекціями, котрі не піддаються традиційним методам лікування. Перед початком застосування імуномодуляторів необхідно оцінити характер імунних порушень і ступінь їх виразності за допомогою лабораторних аналізів, а в певних випадках — завдяки проведенню імунографії.
Однак зниження будь-якого показника імунітету в практично здорової людини не обов’язково є підставою для імунокорекції, а лише потребує спостереження лікаря-імунолога, виконання його медичних рекомендацій.
Юрій ТОКАРЄВ.