Для кожної сім’ї це урочиста подія. А як відзначали її в давнину? На жаль, мало що збереглося від цього колись багатого на самобутні дійства обряду.
Вважали, що краще переселятися, коли на небі місяць-молодик, і ні в якому разі – під час посту. Господарі на ніч перед цією подією залишали в новій хаті кота чи півня. Колись першим до неї навіть заводили коня, щоб засвідчити, яка добротна, міцна, простора хата. Наступного дня старші члени сім’ї брали в руки ікону, вишитий рушник із хлібом-сіллю, миску з житом, пшеницею, у кишені клали гроші й входили до хати. Літній чоловік (батько молодих господарів, а за його відсутності – хрещений батько, хтось із родичів) іконою благословляв на всі боки нове помешкання, після чого залишав її на покутті. Вийшовши на вулицю, благословляв родину на щасливе життя в новій хаті. Потому молоді бралися за кінці рушника, і той, хто благословляв, заводив їх до нової оселі. За ними заходили родичі та сусіди. Літня жінка посипала всіх зерном, бажаючи щастя й достатку в новому домі. Після цього гості дарували подарунки та сідали за стіл, а молоді господарі частували їх.
Новосілля завершувалося співами спочатку обрядових пісень, а потім – звичайних. Неодмінно виконували обряди освячення за участю священика, обкурювали житло ладаном, смирною, окроплювали свяченою водою.
Всі учасники дійства чітко знали, хто що мав подарувати на новосілля. Батьки новосельців несли подушки, родичі та сусіди – торбинки з житом, пшеницею, хліб-сіль, посуд, ножі, ложки тощо, аби не використовувати старий посуд у новій хаті.
Тарас ЛЕХМАН.
