Сьогодні, як і багато років тому, важко уявити українську естраду без його високого, проникливого, глибокохудожнього, відшліфованого слова, що дарує естетичну насолоду, пробуджує почуття, піднімає на вищий щабель світосприйняття, спонукає душу і серце до праці. Його пісня — про щастя і тугу, про кохання й розлуку, про любов до землі, на якій зростаємо, про все те, чим живе і має жити людина на цім світі.
Його пісня ширококрило злітає не лише у рідній Україні, а й далеко за її межами, повертаючись до автора любов’ю і вдячністю шанувальників. Імперія творів поета, здавалося б, неосяжна, адже одних лише пісень у ній — понад дві тисячі, і чи не кожна десята — шлягер. Багато з них народилися і кількадесят років тому, а й досі живуть, звучать серед людей, зачіпають душу. Окремі вже й народними вважаються. Український поет, драматург, продюсер, один із основоположників сучасної української естрадної пісні, заслужений діяч мистецтв, народний артист України Юрій Рибчинський побував на порадницькій гостині.
ПРО ЩАСТЯ ВІДДАВАТИ
Є багато заможних, при владі, але вони страшенно нещасні. Чому? Щасливим був, скажімо, Павло Третьяков, бо — віддавав. Для того, аби їсти, пити, йому не потрібно було багато грошей, і думав про те, як, на що їх віддати людям. Хто б його знав, аби не зібрана, не створена ним знаменита Третьяковська галерея. Або ж у нас у Києві жив геніальний чоловік — Іван Фундуклей. На жаль, вулиці, яка колись була Фундуклеївською, а потім Леніна, тепер Богдана Хмельницького, так і не повернули його ім’я. При ньому не було в Києві безпритульних, бо для них побудував приміщення, де могли ночувати, харчуватися за його рахунок. Скільки він зробив для бідних киян! Не менше, ніж Городецький чи той же Галаган, який після загибелі сина віддав всі статки на навчання інших дітей. Це — щасливі люди.
Я віддаю свої пісні, але ж вони до мене й повертаються, як птахи весною. Я стаю багатшим, бо комусь подарував радість, когось зробив щасливим, когось — мудрішим.
ПРО УКРАЇНСЬКУ ПІСНЮ І КВОТИ
Та широка ріка української пісні, що розливалась ще наприкінці 90-х, останнім часом значно зміліла. Дедалі рідше звучить українська пісня, а на FМ-станціях — або російською, або англійською мовами співають. На всіх нарадах говорю про дотримання отієї квоти 50 на 50, хоча й ця квота — теж ганебна. Жодна країна не віддає 50 відсотків свого культурного простору іноземцям. У нас же все роблять, аби знищити українську пісню. Та вбити її неможливо, все одно люди писатимуть, бо робимо те не лише задля слави чи грошей, а тому що є душевна потреба. І співаємо, бо не можемо не співати.
Я вважаю, що якщо віддавати 50 відсотків ефіру українській пісні, то вже інші 50 треба віддавати не просто зарубіжним, а тим, що створені в Україні іншими мовами. У нас же багато народів живе — чому тут не можуть звучати їхні пісні?!
ПРО УКРАЇНЦІВ І ТАЛАНТИ
Найголовніші риси українців — вміння любити, співпереживати, бути добрими, співчутливими. Це тільки обставини життя можуть зробити їх злими, заздрісними, зрадниками. А насправді українська душа щира, сентиментальна. Ми талановиті і працьовиті. У всьому світі, а я немало проїхав, не зустрічав серед українців жебраків. Там, де вони багато років живуть, хоч працюють на землі чи в банках — скрізь займають свою, далеко не другорядну, нішу. Але тут, у своїй країні, повинні створюватися умови, щоб кожна талановита дитина могла відбутися. Бо таких талановитих дітей, як у нас, хоча б у співі, годі й шукати.
Можливо, не кожному Бог дає саме творчий талант. Я ж не можу ображатися на Нього, що не дав такий голос, як в Іво Бобула чи Вітаса, або що не зробив з мене Сальвадора Далі чи Пікасо. Але ж щось дав, спасибі за поетичний талант і за те, що мені цікаво його реалізовувати. Бог усіх чимось обдаровує. А ще кожен з нас несе в собі колосальну кількість генів своїх батьків, дідів, прадідів. Якщо людина зацікавлена шукати в собі якийсь талант — неодмінно знайде. Можна стати й артистом, і геніальною вишивальницею чи майстринею ікебани… А можна проявити талант у вихованні дітей. Бути матір’ю Гоголя чи Булгакова — це теж прекрасно, це теж талант — народити генія.
ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ ПОЗИЦІЮ
Рано чи пізно кожен скаже сам собі: ну, добре, є сало, є картопля, але мені цього замало. Ми ще живемо тими часами, коли тобі до зарплати додавали 10 карбованців — і ти готовий був руку лизати. Але все поступово змінюється, середній клас виростає, і людині треба вже щось більше. А що для будь-якої нації найдорожче? Духовність. Духовність не може бути без своєї мови, без своєї віри, без своєї поезії, без своєї музики і т.д. Тобто тих речей, яких нас позбавляють. Якщо ти ситий, це ще не означає, що ти — людина. Думаю, нас ще чекають великі потрясіння.
У нас поки що борються за владу. Не за те, щоб люди в цій державі жили краще. Формулу Маркса «гроші — товар — гроші» змінено на формулу «гроші — влада — гроші». Люди йдуть у владу, аби стати багатшими, потім ці гроші вкладають, щоби знову купити собі владу. І так — по колу. А товару немає. Формулу капіталізму — гроші потрібні, щоб товар був, за якою будують державу, нам у 91-му році не нагадали.
ПРО ЯКІСТЬ НАСЕЛЕННЯ
Нам треба думати про якість населення — ось головний чинник процвітання, а не лише хліб, природні багатства. А якість населення — професійність, кількість справжніх кандидатів, докторів наук, людей з вищою освітою, талановитих, новаторів, винахідників. У нас же за 20 років щонайменше 75 відсотків найталановитішої частини нації виїхало з України. Скільки творчих людей, фізиків, математиків, технічної інтелігенції…
Звичайно, вони працюють не для України. А поїхали ж не ледарі чи шахраї. Поїхали люди, котрі щось вміють і хочуть робити. А тут їхні місця поки що порожні. І якість населення у нас катастрофічно знизилася. Бо людині, котра тільки-но починає свій шлях, ще треба довго йти, аби досягти їхнього якісного рівня. Ось і про це має дбати влада, держава — про якість населення.
ПРО ФУТБОЛ, ГРУ І ЖІНОК
Це магія будь-якої гри. У когось — футбол, у канадців, наприклад, — хокей, в американців — баскетбол. Головне — гра. Скажімо, в театрі людина може навіть не ототожнювати себе з Гамлетом, їй цікаво підгледіти чуже життя, зіставити зі своїм, полюбити когось із героїв, поспівчувати його долі чи посміятися з нього. Це те ж саме, що гра в казино, в карти — людині самій якщо не хочеться виграти, то хоча б бути співучасником. А коли грає твоя команда, то це начебто на підсвідомому рівні ти граєш сам. Для нас незрозумілий потяг іспанців до кориди, а для них це — гра життя і смерті. Чи візьмімо полювання. Це якісь первісні якості, — закладені в людині від народження. А що робить дитина граючи? Вона вчиться. Гра — це те, що є, мабуть, у кожному з нас.
Жінкам, можливо, це менш зрозуміло, адже вони грають в інші ігри – – із дзеркалом, з чоловіками. Бо в них інша конкретика життя: їм треба бути красивими, вийти заміж, народити дитину. А все це теж відбувається через певну гру, яка у жінок називається спокусою. Чоловікам же треба, аби та енергія вийшла, відчути себе переможцем: Наполеоном, Ганнібалом, Македонським. Водночас це сублімація енергії. Та ж енергія, що виплескується негативно, коли, скажімо, йдуть війни. Людство, мабуть, правильно вигадало спортивні ігри, тому що оця негативна енергія під час гри виходить з людини. Навіть коли твоя команда програє — це все одно що подивився якусь трагедію. Але людина знаюча розуміє, що і виграш, і програш — лише частина довгого шляху. І програш — це тимчасове. Отоді й з’являється надія на перемогу. Тому потяг до гри — нормальна риса чоловіків.
ПРО ДРУЖИНУ
У мене ідеальна дружина, якій не страшно було вийти заміж за такого, як я. Бо вийти заміж за поета — все одно що вітру за поведінку поставити «відмінно». І хоч ми одружилися 1 квітня, разом уже 43 роки. Це її покликання — бути дружиною, матір’ю, бабусею. (Наш син Євген подарував нам трьох онуків. Загалом у роду Рибчинських тільки хлопці народжуються). Бальзак колись казав, що більшість жінок спонукають своїх чоловіків на великі подвиги, але і вони ж найперші заважають чоловікам їх здійснити! Так-от геніальність моєї дружини в тому, що ніколи не забороняла робити якісь безумні вчинки, творити.
Липень, 2012 рік.
Повну версію порадницької гостини з Юрієм Рибчинським можна прочитати в книжці “Порадницька гостина. Історії життя та успіху. 2006 – 2016”.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна ВЛАСЮК.
