Хотілося б зрозуміти, чи про одне й те саме місце йдеться, коли кажуть про Царство Небесне, Рай та Едем. Це справді синоніми?
Олена. Дніпропетровська обл.
Насправді кожне з цих трьох слів, означаючи місце блаженного життя, має свій зміст, тож це — не синоніми.
«І насадив Господь Бог рай у Едемі на сході, і оселив там людину, яку створив», — читаємо вже на початку книги Буття (Бут. 2:8 ). Отож рай та Едем — це різні речі. Рай — слово перського походження й означає «сад», з єврейської — «закритий сад». Це місце, де жили до гріхопадіння перші люди, Адам і Єва. За вченням святих отців, рай мав чуттєву та духовну природу: хоч і знаходився на землі, але в ньому прабатьки людства перебували в безперервному богоспілкуванні, духовно насолоджуючись спогляданням Бога та близькістю з Ним.
А от Едем — це місцевість, в якій Бог влаштував Едемський сад — рай — ймовірно, у Східній Азії, біля річок Тигр і Євфрат. Але щодо точного місцерозташування Едему досі точаться суперечки, бо в книзі Буття згадуються ще дві річки — Фисон і Гихон, даючи привід для різних припущень — від «перенесення» Едему частково на небо до загалом алегоричного його існування. Адже, за Біблією, всі чотири річки витікали з однієї великої для зрошення раю (Бут. 2:10–14).
Поза тим, нині слово Едем вживається для визначення будь-якої чудової, впорядкованої, родючої місцевості. Бо саме таким був колись Едемський сад, як свідчить Писання. В цьому саду виростив Господь різні дерева, які давали їжу, «і дерево життя посеред раю, і дерево пізнання добра і зла» (Бут. 2:9). Там не було ворожих до людини тварин і птахів (Бут. 2:19–20), не було й ворожнечі між першими людьми. Тож рай — найкомфортніше оптимальне середовище проживання для всіх живих творінь Божих, де все сприяло радості й життю.
Із таким само духовним розумінням раю як вищої радості й торжества життя пов’язують і Царство Небесне. Приготоване Богом для християн Царство має незбагненну нам природу, про що нагадує апостол Павло: «Hе бачило око‚ i вухо не чуло, i на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його» (1 Кор. 2:9). Водночас маємо розуміти: коли йдеться про Царство Небесне — це не про якесь конкретне місце, і точно — не на землі.
Царство Небесне не являє собою державу, розташовану понад хмарами, але воно є протилежністю земному способу буття людства. Отцем Небесним називаємо Бога, аби підкреслити невимовну і невимірювану вищість Його над нами й усім земним. Небо, в якому звершується воля Божа, про що нагадуємо собі, промовляючи молитву Господню, — це світ духовний, світ ангелів, у якому воля Вседержителя здійснюється без перешкод чи спротиву. Тож Царство Небесне — це вимір, пов’язаний з Божественним буттям. Саме так про небесне буття, як про наш справжній дім, каже Спаситель. Бо тут, на землі, ми лише подорожні, й усе, що маємо тут, — тимчасове. Навіть рай і Едем були тимчасовими. А Царство Небесне є вічним, бо Господь Ісус Христос дарував кожному можливість наблизитися до Бога, отримати життя вічне, пояснюють у ПЦУ.
Шукала відповідь Ольга ГОЙДЕНКО.
