Мова піде про одну з перлинок Полтавщини — Великі Сорочинці, що розкинулися на обох берегах Псла за 25 км від Миргорода й за 90 — від Полтави. Від Києва звідси — майже 300 км, та мрію хоч раз побувати тут на ярмарку до війни здійснити вдавалося і киянам, й іншим гостям здалеку.
Це гостинне село, де 2017-го мешкало 3,5 тис. жителів, уперше згадується під назвою Краснопіль у 1620-х на мапі французького військового інженера Гійома Лавассера де Боплана «Спеціальний і докладний план України з належними їй воєводствами, округами і провінціями». Із 1660-х за селом, що було центром Сорочинської сотні Миргородського полку, закріплюється назва Сорочинці. Звідки вона пішла, достеменно невідомо, тож перша думка — про «Сорочиних» — мешканця Сороки — нащадків. Але краєзнавці згадують легенду про сорок ченців зі Свято-Михайлівського монастиря, які на початку XVII ст. мешкали неподалік річки Псел. Землями Сорочинців володів сотник Павло Апостол, у родині якого 1654-го народився майбутній гетьман Данило Апостол.
Коли за вказівкою Катерини II монастир зруйнували, ця місцевість отримала назву урочище Монастирище. Самі ж Сорочинці після втрати значення сотенного містечка отримали статус волосного, а згодом до їх назви додався прикметник Великі. Саме тут, у Великих Сорочинцях, у будинку лікаря Трохимовського народився Микола Васильович Гоголь, якого 2 березня (3 квітня) 1809 р. охрестили у Спасо-Преображенській церкві. Хрещеним батьком новонародженого став син лікаря, полковник Трохимовський. Церква, де відбулося Таїнство, була зведена коштом Данила Апостола спеціально запрошеними з Полтави та Опішні будівельниками за проєктом відомого лаврського зодчого Степана Ковніра. На її відкритті були присутні тисячі козаків. Храм збергігся до наших днів, ось тільки внаслідок пожежі після удару блискавки 1800-го вціліли лише 5 із 9 його бань. Усередині зі сніжною білизною стін контрастує збережений в оригіналі ще з козацьких часів унікальний 5-ярусний різьблений іконостас розміром 17 на 22 м, розписаний майстрами з Лаврської іконописної школи. На стіні бабинця — герб гетьмана Данила Апостола, для родини якого церква стала усипальницею. А от 15-метрову дзвіницю поруч із церквою збудували на кошти нащадків Данила Апостола, які мешкають за кордоном і час від часу навідуються до Великих Сорочинців, а 1996-го подарували храму 9 дзвонів.
Якщо приїхати до села у час, коли на Ярмарковому майдані, здавна колоритно званому Жабокрицькою площею, порожньо й тихо, важко повірити, що лише 125 років тому тут мешкало у 2,5 рази більше людей, ніж нині, працювало 7 шкіл і проводилося до 5 ярмарків на рік. Та лише один із них за часів Незалежності став Національним Сорочинським. І в цьому велика заслуга творчості народженого тут Гоголя, насамперед — його яскравої повісті «Сорочинький ярмарок» зі збірки «Вечори на хуторі біля Диканьки», уривки з якої блискуче виконує народний артист України Анатолій Паламаренко. Далеко не кожен письменник так красномовно оспівує свою малу батьківщину, як це зробив Микола Гоголь, пам’ятник якому тут встановили ще 1911-го. У будинку, де народився письменник, іще 1929-го відкрили літературно-меморіальний музей М.В.Гоголя — один із трьох тутешніх. І якщо взяти до уваги все вищезгадане, то не дивно, що видатний уродженець села потрапив 2007-го навіть на великий герб Великих Сорочинців — і то не один!
Основою цього герба є малий герб, що являє собою щит із символічними зображеннями. На червоному полі щита — срібна Спасо-Преображенська церква із золотими банями та хрестами. У правому верхньому куті — золотий двічі перехрещений та роздвоєний знизу хрест «Юньчик», який є елементом родового герба гетьмана Данила Апостола. У лівому верхньому куті — золотий розширений хрест над булавою та шаблею навхрест. Це класичний козацький хрест, що символізує сотенне містечко Сорочинці як козацьку фортецю, військову доблесть і славу Миргородського полку. Тоді як розкрита срібна книга на лазуровому тлі символізує Книгу життя та літературну спадщину краю (і найперше — творчість Миколи Гоголя), а також духовність, прагнення до знань, мудрість і освіченість мешканців села. Щит малого герба увінчаний червоною міською мурованою короною з трьома зубцями. Саме його тримають на великому гербі сам М.В.Гоголь, зображений у світло-коричневому одязі з білим шарфом і сувоєм паперу та гусячим пером у правиці, а з лівого боку — пасічник Рудий Панько у брилі, вишиванці, синіх шароварах і червоних чоботях, підперезаний червоним кушаком і з люлькою в лівій руці, біля якого привертає увагу вулик із бджолами. Рудий Панько — це літературний персонаж, оповідач у «Вечорах на хуторі біля Диканьки» Миколи Гоголя. Саме під цим псевдонімом молодий письменник опублікував свою першу успішну книгу. Тож постать Рудого Панька на гербі символізує багату літературну та культурну спадщину села.
Ольга ВОЛИНСЬКА.
