Голуб — іще один птах, якого можна побачити на гербах: у білому чи срібному кольорах. Традиційно це символ миру, злагоди, чистоти, примирення, спокою та надії, а також божественного одкровення і Святого Духа. Зображення голубів є на низці сучасних і давніх гербів, і не лише міст; зокрема, його обрав своїм символом французький лицарський Орден Святого Духа.
За японською символікою, голуб — талісман щастя. Цей птах присутній на гербах островів Фіджі, Турецької Республіки Північного Кіпру та Республіки Кіпр, а в Європі часто зустрічається на гербах міст і громад, які пов’язані з місцевими святими або християнськими традиціями, як-от на гербі німецького селища Вібельсгайм. Зображення голуба з гілкою оливи у дзьобі уособлює примирення, надію та порятунок, пояснюють геральдисти. Здебільшого на гербах голуба зображують у профіль, однак є й інші варіанти, як-от у вертикальному польоті зверху вниз із широко розкритими крилами. Зрідка на гербах зустрічаються і зображення міфічної істоти — дракона-голуба. Що ж до родових гербів шляхетських родин, то в українській і польській геральдиці здавна існував окремий шляхетський герб Голуб (Holub), який використовували близько десятка польських, українських і литовських родин.
Серед українських міст, на гербі яких присутній голуб, одне з найдавніших — колишній райцентр Львівщини Миколаїв (нині — у складі Стрийського р-ну). Його було засновано 1570-го на місці, де найдавніші людські поселення існували ще 20–30 тис. років тому. «Батьком» Миколаєва став Микола Тарло, який був у добрих стосунках із королем Сигізмундом Августом, тож 20.02.1570 той підписав привілей на заснування міста і надання йому Магдебурзького права, згодом підтверджений королями Стефаном Баторієм, Сигізмундом III, Владиславом IV, Михайлом Корибутом Вишневецьким, Августом II, а з незначними змінами — й австрійськими цісарями Йосифом II (1782) та Францом І (1794). На жаль, сучасні історики не дійшли єдиної думки, яким був перший герб Миколаєва (за однією з версій, там на лазуровому тлі було зображено срібну 6-кутну зірку, увінчану срібним птахом, та перекинутий місяць знизу), зате одностайно визнали найдавнішою печаткою міста датовану 1574-м, так описану польським дослідником М.Ґумовським: «Підкова, на якій сидить голуб». На пізніших печатках голуб сидів уже на дубі. Тож грамотою цісаря Франца II від 14.12.1794 було затверджено новий герб Миколаєва: на синьому тлі срібний голуб із червоними ногами та дзьобом сидить на зеленому викорчуваному дубі, збоку від якого — срібна сокира з дерев’яним топорищем натурального забарвлення. Через два сторіччя по тому, 1999-го, в Миколаєві затвердили сучасний герб, який можна побачити й на будівлі міськради: у синьому полі — золотий вирваний дуб, на кроні якого сидить срібний голуб, а ліворуч від стовбура — срібна сокира. Дуб символізує силу і міць, уособлюючи собою місто, що виникло серед лісів, аби посприяти оборонному та економічному розвитку цих теренів. Золотий колір символізує щедрість і добробут, а срібна сокира — родовий герб Миколи Тарла, іменем якого названо місто, тоді як голуб втілює ідею чистоти і порядності, пояснюють краєзнавці.
Невеличке містечко Вишневе поблизу Києва, де на початку липня цього року сталася масштабна трагедія, було засновано 1887-го під час будівництва Південно-Західної залізниці. Тож першими мешканцями поселення, яке тоді виникло біля станції «Жуляни», стали залізничники з родинами. За спогадами старожилів, щовесни село потопало в буйному вишневому цвіті, тож під такою назвою 1958-го офіційно стало селищем. Певне, потрапляння Вишневого до промзони Києва визначило зображення на першому гербі (1989) тоді ще селища міського тип. На ньому знайшлося місце для символічного зображення літописної річки Желань, назва якої передувала топоніму Жуляни, залізничної емблеми (схрещені гайковий ключ і молоток), срібних серпа і молота (данина будівництву соціалізму) та срібної квітки вишні. 2006-го, коли Вишневе офіційно визнали містом, затвердили новий герб у формі великого срібного голуба, що символізує мир, любов і стабільність. Над птахом — червона стрічка зі срібним написом «Духовність, добро», а на його тлі — малиновий щит, що повторює 5-кутну форму державного герба України. З обох боків щита — оливкові гілки, символ добрих звісток, а на ньому самому зображено момент перемоги над змієм святого Юрія Змієборця, покровителя міста — як перемоги духовності й добра над злом, торжества розквіту — над занепадом. У верхньому куті щита — уже знайома квітка вишні.
Голуба «запросили» на свій герб і Гришківці, що в Бердичівському р-ні Житомирщини. Це селище, офіційно засноване в середині XIV ст., вперше згадане у джерелах 1775-го як приналежне церкві, насправді має ще давнішу історію: на його теренах виявили залишки поселення трипільської культури й доби бронзи. Згадано про нього і в документі Київського воєводства 1754 року. Іще через 23 роки палац князів Радзивіллів, який височів на місці нинішнього перехрестя вулиць Добровольчих батальйонів та Найдіна, удруге навідав польський король Станіслав II Август, оповідають краєзнавці, Отож селу є що згадати. А на гербі Гришківців, затвердженому в наш час рішенням Гришківецької селищної ради, окрім року заснування та назви, зображено пару людських рук на яскравому тлі небесного кольору, з яких вилітає прекрасний срібний голуб. Угорі над ним — золоте 16-променеве сонце.
Підготувала Ольга ВОЛИНСЬКА.
