Символи міст наших: Іллінецькі лебедята – нащадки Лебедя

Місто з історією, в якому є на що подивитися, — так можна сказати і про Іллінці, невеличкий райцентр Вінниччини, вперше згаданий 1391-го у грамоті князя Федора Коріатовича. Хоч люди осідали тут значно раніше, бо неподалік міста — скіфські кургани, а серед знахідок археологів — рештки залізоплавильних печей і жител V ст. Чому Іллінці? Частина дослідників вбачає причиною цього значну кількість риби — линів — у річці поблизу міста, яка свого часу могла, вочевидь, приємно вразити рибалок, їх родичів і сусідів. Інші ж краєзнавці кажуть: Іллінці — від Іллі. Місцеві ж мешканці віками називали містечко «Линці». Або «Лінці».
За документом Віленського сейму, 1448-го польський король Казимир IV Ягеллончик подарував цей населений пункт Менку — «за ратні подвиги». Згадки про Іллінці є й у документах часів Визвольної війни українського народу XVII ст. Як «Elins» містечко позначено й на мапі Боплана (1648). У 1650-х тут бували Іван Богун і гетьман Богдан Хмельницький, а пізніше й легендарний Іван Сірко. Згодом за Андрусівським перемир’ям містечко кілька років залишалося під Польщею, тоді понад чверть століття перебувало під владою Османської імперії, пережило часи відродження козацтва, а після другого поділу Польщі увійшло до Київської губернії російської імперії (1793). Та перед цим в Іллінцях трапилася найважливіша для тамтешньої геральдики подія: 1757-го король Август ІІІ привілеєм офіційно надав Іллінцям Магдебурзьке право і статус міста, а також перший герб із зображенням на срібному тлі «золотого лебедя з шістьма лебедятами». На думку краєзнавців, таке зображення пов’язано з біографією тодішньої власниці містечка, княгині Барбари Санґушкової, уродженої Дунін, для якої Іллінці були «родовим гніздом», і предки якої мали зображення лебедя на родовому гербі. Цей герб і зараз відомий: на червоному тлі там зображено срібного лебедя із золотими ногами і дзьобом, тоді як угорі, над короною, бачимо ще одного такого лебедя. Перша письмова згадка про цей давній родовий герб, який, до речі, вважали своїм понад 350 шляхетських родів України, Польщі, Литви й Білорусі, датована 1326-м. Про ці роди так і казали — «шляхетський рід гербу Лебідь». Коли після підписання Городельської унії (1413) збільшилася кількість шляхетських родів, що відтоді могли мати свій герб, частина з них отримала право саме на герб Лебідь. Тож охочих «запросити» на свій родовий герб не войовничого лева, орла чи вовка, а граційного героя цієї розповіді, як бачимо, не бракувало. Лебедят же можна розцінювати як численних нащадків Лебедя. І це ще один варіант підходу до вибору зображення для герба — не за назвою населеного пункту, але за гербом його давнього власника чи засновника.
Переосмисливши давню геральдику й історію містечка, на офіційно затвердженому 2009-го новому гербі Іллінців успішно знайшли місце для багатьох тутешніх символів. Отож на зеленому прямокутному полі з півколом в основі — срібний перев’яз зліва. У першій частині герба — золота козацька шабля, вістрям догори й лезом назовні, як символ славетного козацького минулого, та золотий скіфський сагайдак, подібний до якого був знайдений тут на місці скіфського поселення. П’ять стріл сагайдака, поставлені в стовп — 4 срібні й одна золота — нагадують про одне містечко й чотири сусідні села, які увійшли до складу сучасних Іллінців. Червона зірка із 8 променями — нагадування історичного факту про падіння Іллінецького метеорита, кратер якого належить до місцевих туристичних «роздинок». Тоді як у другій частині герба — уже знайомі нам золота лебідка із шістьма лебедятами, що мають червоні дзьоби та лапи.
Якщо раптом ця розповідь заохотить когось уперше відвідати Іллінці, візьміть до уваги ще одну цікавинку: саме тут 1801-го народився українсько-польський поет і композитор Тимко Падура, якого тривалий час вважали автором слів відомої народної пісні «Гей, соколи». У ній ідеться про українського козака — можливо, козака з Іллінців?!
Підготувала Ольга ВОЛИНСЬКА.